“Конституції” столиці: як змінювались генплани Києва протягом століття

Автор: Віталій Булаш

Перший по-справжньому сучасний генплан столиці з’явився у 1787 році, а затвердила його російська імператриця Катерина ІІ. У ХІХ столітті тодішній порівняно невеликий центр Київської, Волинської та Подільської губернії мав ще три генплани, кожний з яких серйозно міняв обличчя міста, що перебудовувалось після пожеж та повеней. Наприкінці століття  місто зазнало потужного припливу нових жителів, які приїздили найматись на нові столичні підприємства, що росли, мов гриби.

Після Першої світової війни та розвалу Російської імперії Київ довго оклигував від катастрофи. І знову почав активно рости і розбудовуватись лише після перенесення сюди з Харкова столиці радянської України. По суті, нинішнє обличчя столиці визначили три основних генплани, два з яких – радянські, а один створений вже за часів незалежності.

Перебудова основ

Найважливіший, перший радянський Генплан міста було створено у 1935 році, і він мав вирішувати масу дуже складних завдань – в яких напрямках місто має рости, як розвиватиметься транспорт та інфраструктура, скільки житла потрібно для прибулих у нову столицю радянської України. В столичному місті, куди переїхали вищі органи влади республіки, мали значно розширити старі центральні вулиці, по яких вже їздили трамваї і ось-ось мали рушити перші тролейбуси та автобуси. Почали з’являтись і плани метробудівництва. Планувалися нові мости, розв’язки, дороги, магістралі, площі – саме цей генплан визначив існування нинішніх магістралей і шляхопроводів.

Крім того, в Генплані 1935 року вперше візуалізоване єдине міське середовище з квартальною системою організації. Тобто структура близьких поселень, які вливалися в Київ, переставала бути хаотичною дачною забудовою. Цікаво, що “мала окружна”, яка йде від Деміївки, минаючи Солом’янку на Шулявку, потім на Сирець і далі через Почайну до Троєщини, була закладена саме у цьому документі, як і сучасний бульвар Лесі Українки, що перетворив територію Київської фортеці на міське середовище. Тим не менше, як і всі наступні, перший радянський генплан столиці УРСР не був повністю втілений в життя – частково через вибух Другої світової, частково з інших причин.

Під час німецької окупації Київ був великою мірою зруйнований, особливо його центральна частина, яку в повітря висадили радянські підпільники у 1941 році. Відроджувалось з руїн місто великою мірою за Генпланом 1935 року, хоча у 1947 році і був ухвалений новий містобудівний дороговказ для Києва, що передбачав, зокрема, будівництво Голосіївського проспекту та забудову Лівого берега, в тому числі нинішньої Дарницької площі. Рівнинний рельєф Лівобережжя дозволив без перешкод розпланувати квартальну сітку, діагональні вулиці, як у Барселоні, як у Парижі. Врешті-решт, почалось будівництво метро, яке відкрило свої перших п’ять станцій у 1960 році.

Розвинутий “совок” та індустрія житлобудівництва

По-новому переосмислили зростання Києва архітектори вже у Генплані 1966 року, який вже передбачав концепцію масової забудови міста панельними будинками, які почали зводити на початку 1960-х. Таким чином, у місті почалось будівництво масивами, і новий Генплан містив їх більше, ніж місто має зараз. Промовистий приклад – Лівий берег мав бути забудований суцільною лінійкою масивів від села Вишеньки до Зазим’я, планувалась гілка метро, яку пізніше назвуть “лівобережною лінією” та так і не втілять в життя.

Зрештою, плани київських зодчих змінились не лише щодо Лівого берега. На протилежному краї міста, де планувалась Борщагівка, теж мало йти метро від заводу “Більшовик”. Проте, саме тоді президент Академії наук Борис Патон “пробив” в керівництві республіки будівництво масиву Академмістечко, де розмістились численні інститути АН УРСР, а поряд з ними – житло науковців. Тобто, замість Борщагівки від “Більшовика” метро пішло через тодішню “Жовтневу” (Берестейську) до Святошина. Не завершили тоді і кільцеву дорогу, яка наразі проходить лише довкола Правого берега. Не добудували і частину запланованих масивів, наприклад, Біличі звели лише наполовину.

Нові умови і забудовний хаос

За часів незалежності Київ розбудовувався спочатку за ще радянським Генпланом 1986 року, а потім за схваленим в 2002 році Генпланом – 2020. У 2008 році тодішній мер Леонід Черновецький замовив розробку нового Генплану, проте він виявився настільки низькоякісним, що не пройшов усі потрібні погодження. Не затвердили його, зрештою, і депутати Київради.

В очікуванні нової містобудівної “Конституції” столиця забудовується за так званими “Детальними планами території”, або ДПТ, які замовляють забудовники, вписуючи в них потрібні показники. Нинішній очільник столиці анонсував винесення вже розробленого свіжого Генплану на обговорення вже навесні 2020 року. Він міститиме 18 пунктів з усіх сфер міського господарства: економіка, житлове будівництво, кількість шкіл, дитячих садків, стан інженерних мереж, стан озеленення, стан екології, транспорт тощо.

Судячи з коментарів фахівців, які вже ознайомились з чорновою версією документа, в ньому повторюються деякі ідеї попередніх генеральних планів. Крім того, він передбачає так звану реновацію хрущовок, яку досить неоднозначно провели в Москві, де замість невеликих будиночків  з’явились багатоповерхівки, на які наявна інфраструктура була просто не розрахована. Окрім реконструкції старого житла, новий головний містобудівний документ передбачатиме довгождане будівництво четвертої, Подільско-Вигурівської лінії метро, реконструкцію трамвайної мережі, появу трьох нових мостів та безлічі дорожніх розв’язок.

Проте, він, здається, не дає повної відповіді на те, як столиця буде розвиватись, не приєднуючи сусідні села та містечка. Адже території закинутих промзон та нечисельних пустирів скоро закінчаться, а будівництво “на головах” у киян вже давно загрожує комунальними катастрофами на зразок тої, що відбулась біля “Оушен плаза” нещодавно…

Читайте також:

Доля трьох столичних мегапроєктів: навіщо, коли і чи будуть вони реалізовані

Голосіївський парк розширять майже на 2 гектари

Термін експлуатації збіг: в столиці проведуть інвентаризацію хрущовок

Вечірні пейзажі та приховані котики: Київ у сутінках на картинах ХХ століття