Добудувати не можна знести: що очікує на будинок-привид на Львівській площі?

Автор: Олесь Хорунжий

Довгобуди Києва – це закинуті з різних причин будівлі, що мали стати житловими комплексами, офісними центрами, лікарнями, філіалами навчальних закладів тощо. «Пік» появи довгобудів можна умовно поділити на кілька періодів: криза після 2014-го року, кінець 1990-х – початок 2000-х, а також проєкти, які розроблялись ще за СРСР. Саме про «жертву радянської перебудови» (закинутий корпус театрального університету на вулиці Ярославів вал, 40) і піде мова.

Передісторія

Раніше на цьому місці знаходились три затишні двоповерхові будиночки, які, на жаль, не пасували до нового образу столиці. Київ почав стрімко змінювати зовнішній вигляд. Не стала виключенням  і Львівська площа, яку вирішили реконструювати у 1973 році. Саме тоді було ухвалене рішення побудувати новий навчальний корпус для театрального інституту.

Вже в грудні того ж року міськвиконком, який очолював Володимир Гусєв, дав розпорядження знести три двоповерхові житлові будинки – № 41, 43, 45 по вулиці Рейтарській. Перші креслення нової будівлі датовані 1974 роком, а вже до 1976-го архітекторами Олегом Уманцем, Анатолієм Добровольським і Янушем Вігом був підготовлений проєкт, який постійно корегувався у другій половині 1980-х. Дев’ятиповерховий навчальний корпус загальною кошторисною вартістю в 2,953 млн карбованців повинен був завершити ансамбль найсучаснішої площі в центрі Києва. Одночасно тут розпочалося будівництво Будинку художника та висотного Будинку торгівлі. Кажуть, що за реконструкцією пильно спостерігав перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький, адже саме через Львівську площу пролягала дорога до його державної дачі.

Є початок, немає кінця

Сумній долі довгобуду є декілька об’єктивних причин. Будівництво нового корпусу проходило повільно, адже постійно вносились зміни до архітектурного плану. «Підніжку» підставила аварія на Чорнобильській АЕС у 1986-му. На ліквідацію наслідків техногенної катастрофи були спрямовані усі кошти республіки, тому фінансування зведення корпусу інституту суттєво зменшилось. Ну а далі все було прозаїчно просто. 1991 року Радянський Союз припинив своє існування, почались «лихі» дев’яності, коли вже було не до  подібних проєктів. До речі, лише в районі Львівської площі законсервували ще й будівництво станції метро «Львівська брама» та корпусу відділення дитячої урології.

Віз і нині там

У подальші роки об’єкт не раз виставлявся на інвестиційний конкурс. 2004 року в одному з таких конкурсів перемогла компанія «Зубр», проте роботи так і не розпочалися. Кожна нова столична влада декларувала перебудову цієї споруди. Але…

Зараз довгобуд перебуває на балансі КНУ ім. Карпенка-Карого. Ситуація склалась патова, адже ні в університету, ні у столичної влади немає грошей на закінчення робіт. А потенційним інвесторам не вигідно викуповувати землю, проводити демонтаж споруди та починати нове будівництво. Про будівлю вже майже і не згадують. Ще в 2010 році перший проректор цього вишу Інна Кочарян заявила, що інвестори визнали будівлю непридатною до добудови. «У нас були інвестори, які планували проводити роботи по цій будівлі, але ми розірвали з ними договір – вони не виконали умови. Частину підготовчих робіт провели, але до будівництва так і не приступили. Тому на сьогодні про подальшу долю довгобуду нічого не відомо. Наскільки я знаю, інвестори проводили експертизу нинішнього стану будівлі, мовляв, 25 років консервації привели його у повну непридатність». (Станом на сьогодні це вже 34 роки – прим. ред.)

Того ж року Світлана Загура, гендиректор компанії «Орга», що займалася демонтажем торгівельного комплексу на Троїцькій площі, окреслила основні складнощі, які можуть виникнути у разі демонтажу споруди. По-перше, це безпосередня близькість прилеглих житлових будинків. Друге, що ускладнює завдання – будівля розташована над дорогою. Але демонтаж можна провести за декілька місяців при використанні безвібраційних технологій та під’їзних шляхів для вивозу будівельного бою. Необхідно убезпечити водіїв та пішоходів. Тому, швидше за все, доведеться перекривати проїжджу частину.

Що буде із будівлею далі?

Незважаючи на те, що недобудовані конструкції поступово руйнуються, будівлю поки зносити не збираються. Нагадаємо, що у 2017-му році мер Києва Віталій Кличко пообіцяв відкрити багатостраждальну станцію метро «Львівська брама». Підтвердив наміри міський голова у новому Генплані міста, презентованому 16 грудня 2019 року. З його наміром кияни одразу пов’язали довгобуд: вони припускають, що на цьому місці може бути вхід у метро.

У травневому інтерв’ю виданню «Новое время» столичний мер підкреслив, що довгобуди – одна із найбільших проблем Києва, виділивши серед перших корпус інституту ім. Карпенка-Карого. Проте, як саме він збирається боротись із цим явищем, міський голова не пояснив. В КМДА, в свою чергу, неодноразово заявляли, що споруду можна перебудувати лише в комплексі із реконструкцією Львівської площі та зведенням виходів з метро. Але через брак коштів цю реконструкцію відкладено до кращих часів.

Проте наприкінці 2019 року багатостраждальним довгобудом зацікався ізраїльський забудовник Яаков Райснер. У письмовому зверненні до Президента України йдеться про те, що ізраїльська компанія «Райсдор Девелопмент Лтд» має необхідний досвід і ресурси для того, щоб добудувати корпус університету без залучення українських бюджетних коштів. За словами підприємця, одним із джерел фінансування завершення будівництва може стати реалізація власного проєкту його компанії. Йдеться про зведення об’єкту житлової та комерційної нерухомості на вулиці Євгена Коновальця, 18 у Печерському районі столиці.

Проте чи зрушить ситуація з «мертвої точки», поки що невідомо.

Читайте також:

Самобуди столиці та регонів: знести/спалити/легалізувати?

Знамениті київські довгобуди та їх доля

Чим гралися маленькі кияни у середньовіччі