За роки Незалежності, особливо в “черновецький” період, в Києві зруйновано більше пам’яток архітектури, ніж за все ХХ століття. На думку експертів лише за останні 15 років з карти міста зникло понад півсотні таких об’єктів. Серед найвідоміших – Гостинний двір, Сінний ринок та низка будівель Андріївського узвозу. Урбаністи та громадські активісти вказують, що зараз під загрозою руйнування тут залишаються сотні старовинних будівель, переданих у приватну власність.
А об’єктів культурної спадщини, свідомо доведених до аварійного стану, та історичних будинків, яких цілеспрямовано не ставлять на облік, набагато більше. Обурені кияни лише встигають відзначити, як одна за одною зникають дивовижні споруди, замість яких ростуть помпезні архітектурні монстри.
З 12 тисяч об’єктів культурної спадщини, які ще кілька десятиліть тому вважалися такими, органи їх охорони сьогодні знають лише про 3 566. А у держреєстрі фігурує тільки 2 237, що складає близько 19% загальної кількості всіх об’єктів.
Тобто біля 8500 історичних споруд Києва, взагалі не мають жодного статусу та не перебувають на жодному обліку, навіть у столичному Управлінні культурної спадщини.
Деякі випадки вже стали трагікомічними, бо жодним чином не поясниш, чому статусу пам’яток в охоронному реєстрі лише нещодавно набули такі шедеври, як Маріїнський і Кловський палаци. А безліч інших унікальних історичних споруд й надалі чекають своєї черги.
Зусиллями столичного чиновництва і фірм-забудовників у Києві створено і довгі роки працює руйнівний конвеєр для звільнення від старовинних будівель ласих шматків землі, переважно в історичному центрі.
Методи знищення
У більшості випадків “мисливці” за елітними ділянками діють за стандартною схемою: всіма правдами і неправдами оформлюють право користування історичним будинком (оренда, покупка, створення фіктивного ОСББ тощо), а потім реєструють власність на землю.
Після цього доводять пам’ятку до аварійного стану, аби позбавити її охоронного статусу, знести і забудувати безцінну київську землю черговим багатоповерховим одороблом.
Нерідко процедуру “спрощують”, влаштовуючи підпал з подальшим знесенням, або так звану “реконструкцію”, коли від пам’ятки архітектури майже нічого не лишається.
А завдяки навіть незначній перебудові будівля втрачає свою історико-культурну цінність, на підставі чого може бути знесена, як це було з садибою Казанського.
Одним з найцинічніших методів боротьби за “золоті сотки” стали підпали. Столичні захисники архітектурної спадщини впевнені, що за цим стоять люди з великими грошима. Лише за останні роки підозрілим чином “згоріли” кінотеатри “Жовтень”, “Кінопанорама”, будинок І.Ніколаєва на вулиці Січових стрільців, 91, будинок по вулиці Б. Хмельницького, 10 (“Мереживний будинок Брадтмана”, який одночасно загорівся у трьох місцях!) та багато інших.
Нахабно знищили і улюблений всіма киянами “будинок з ромашками” на вулиці Златоустівській, 35, спочатку підпалений, а потім незаконно позбавлений охоронного статусу, після чого його миттєво знесли.
До речі, у жодному випадку доказів підпалу не знайшли, попри явні ознаки злочинних дій.
У Святошинському районі Києва зникло світло
У столиці відбудеться Фестиваль української писанки, планують встановити світовий рекорд з писанкарства — МКІП
Автобус впав у прірву на Київщині – є загиблі, на місці ДТП працює поліція
У Києві прощаються із українським письменником та видавцем Дмитром Капрановим
Показовою стала пожежа в будівлі колишнього Центрального гастроному на Хрещатику в Києві, який є найстарішою пам’яткою архітектури, із тих, що досі стоять на Хрещатику. Вона сталася у червні 2017-го і викликала гарячу дискусію серед киян про збереження історичних будівель у столиці.
Поліція і досі розслідує причини інциденту, та активісти, які відстоюють збереження історичного центру Києва, не сумніваються, що будинок загорівся не просто так.
Гастроном був тут ще з радянських часів і закрився лише в 2004 році – начебто, через реконструкцію. У 2008 році Київрада ухвалила рішення про продаж земельної ділянки, на якій розташована будівля, ТОВ “АБ Інвестиції та розвиток”. Але компанія хотіла реставрувати будівлю не за історичним, а за власним проєктом.
“Від об’єкту планувалося залишити лише фасадні стіни і вписати в них майбутній багатоповерховий офісний центр з двома підземними паркінгами. Ми довго блокували протиправну реконструкцію цієї пам’ятки”, – обурювалася тоді депутатка Київміськради Олена Терещенко-Єскіна.
І саме планування сумнівної реконструкції і було метою підпалу, переконувала активістка.
Поле для корупції
Наше законодавство забороняє будь-які дії з пам’яткою, крім її реставрації. Власник чи орендар історичної будівлі зобов’язані підтримувати її у належному стані та укласти відповідний охоронний договір з Управлінням охорони культурної спадщини.
Та навіть відсутність охоронного договору не звільняє користувача від відповідальності за пошкодження чи знищення об’єкту культурної спадщини.
Статус пам’ятки національного або місцевого значення та статус щойно виявленого об’єкта культурної спадщини мають захищати історичні будівлі від спотворення і знищення.
Але реєстрів декілька і всі вони під грифом “секретно”. Тому простежити, що там є, а чого вже немає або ніколи не було, “не можуть”, навіть, чиновники. Як виявилося, вони користуються якимось “зведеним робочим переліком”.
Схоже, що пам’ятки не заносяться до реєстру цілком свідомо. Вони або не подаються Управлінням охорони культурної спадщини, або блокуються Міністерством культури. А вже не внесену до реєстру стародавню будівлю, яка має архітектурну або історичну цінність, можна і знести, і “реконструювати” у черговий хмарочос, отримавши величезні прибутки.
“Загублені власники”
Ще одним способом маніпуляцій з архітектурними пам’ятками вважають відсутність інформації про майнові права в офіційних реєстрах.
Більшість таких будинків передавалися у власність у 1990-х роках, тому інформацію про власників нерухомості в реєстрах знайти важко. Іноді інформації про власників історичних будинків немає ані у Бюро технічної інвентаризації, ані в Мін’юсті. Тому й “нічийний” будинок за шахрайськими схемами легалізації документів через нотаріусів беруть у власність, активно доводять до руйнації, а землю під уже колишнім будинком перепродають.
У КМДА не було повної інформації про власників проданих пам’яток архітектури до того, поки у 2016 році під час спроби розібрати історичний будинок на вулиці Богдана Хмельницького, не обвалилися стіни, під уламками яких загинули люди.
Тоді мер Києва Віталій Кличко доручив провести інвентаризацію пам’яток архітектури та встановити їхніх власників. Процес триває й досі…
“В багатьох випадках власників або не вдається знайти, або вони не надають доступу до будинку і відповідної документації”, – коментували тоді в пресслужбі куратора інвентаризації, заступника мера Києва Петра Пантелеєва.
“Безпорадність” влади
Натомість журналісти-розслідувачі досить легко відшукали багатьох “прихованих” власників через відкриті публічні дані і здебільшого це були юридичні або фізичні особи.
“Було проблемно з компаніями, які зареєстровані в офшорах, хоча через учасників ринку елітної нерухомості ми їх усіх встановили. Але влада на це не відреагувала”, – розповіли у виданні “Доступ до правди”.
Експерти профільних громадських організацій, вказують, що в законі України “Про охорону культурної спадщини” є механізм, як змусити власника виконати своє зобов’язання реставрувати історичну пам’ятку, зокрема підписавши з ним охоронний договір.
Однак міська влада це вперто ігнору .
“Біда в бездіяльності. Абсолютне небажання чиновників щось робити. У разі якоїсь надзвичайної ситуації всі починають запевняти, що вирішать проблему. Але цього запалу вистачає рівно на два тижні. Потім усе забувається”, – вважає представниця громадської організації “Андріївсько-пейзажна ініціатива” Ірина Невмержицька.
І акцентує, що в Кримінальному кодексі України є стаття “доведення історичної пам’ятки до знищення”, однак кількість кримінальних проваджень за цією статтею є “плачевною” через бездіяльність поліції та органів прокуратури.
Тим часом в самому серці столиці, на Малій Житомирській, стоять і руйнуються покинуті будинки – колись чудові пам’ятки архітектури.
Їх поки ще можна врятувати, але видно лишилося їм недовго. Будинки ніхто не охороняє, перші поверхи завалені сміттям. І якщо їх незабаром не спалять, як інші подібні будівлі, то вони через кілька років заваляться самі по собі.
Водночас в кінці 2019 року столична влада запланувала знести ще, як мінімум, п’ять історичних архітектурних пам’яток, серед яких – будинок-пам’ятка по вул. Грушевського, 4б в урядовому кварталі Києва. На початку року його підпалили, винуватців, як завжди, не знайшли. Тепер хочуть розбирати.
Під загрозу зникнення потрапив навіть унікальний «Замок Барона» на вулиці Ярославів Вал – чудовий зразок архітектури, що гине просто на очах.
Та ж доля чекає і на будинок у стилі модерн, що прилягає до готелю Hayаtt на вул. Алли Тарасової, якого після підпалу ніхто навіть і не думав реставрувати.
На черзі й дерев’яний будинок Крістера, який уже неможливо відновити.
Багатостраждальна садиба художника Олександра Мурашка на Малій Житомирській стала гніздом безхатченків та обвалилася. Тож і вона – під загрозою знесення.
На жаль, Міністерство культури схоже теж бере участь у “дерибані” культурної спадщини. Це або повна бездіяльність, або відверто протиправні дії, спрямовані на знищення історичного обличчя столиці.
Чого лише варте погодження історико-містобудівного обґрунтування “заміни” Сінного ринку на багатооповерхове будівництво цілого спального району, або на Андріївському узвозі. Така поступливість Мінкульту на догоду забудовникам – річ звичайна.
Слабка надія і на новий Генплан столиці, в якому історико-архітектурним пам’яткам прописана така ж сирітська доля. Проте він все ще на публічному обговорені і активна громадськість має шанси хоч якось покращити перспективи історичної забудови.
Здається, що київські чиновники, які легко роздають протиправні дозволи зажерливим забудовникам, і так звані “архітектори”, що клепають свої убогі “сучасні” проекти, і депутати-“заробітчани”, і “нова” поліція, яка “не підозрює” про настання кримінальної відповідальності за порушення низки законів, сподіваються вічно займатися своїм безкарним та прибутковим бізнесом у Києві. Вважаючи себе цілком захищеними від громадської думки.
Та на порозі місцеві вибори, де кожний киянин якраз і зможе оцінити “гідний” внесок київських депутатів та їх очільника в цю непривабливу історію.
Читайте також:
Київпастранс проти маршруток – яким бути столичному транспорту?
Медреформа “наполовину”: виживе чи помре медицина в Україні під час другого етапу змін?
