Автор: Катерина Липа
Добігає кінця XVIII ст., на дворі рік приблизно 1796 – 1798. Десь у Полтаві штабс-капітан Сіверського карабінерського полку Іван Котляревський читає друзям уривки з поеми «Енеїда». Друзі регочуть і аплодують. А, може, незакінчений рукопис в нього вже поцупили і видали друком без згоди автора, який тепер на самоті за письмовим столом готує суто літературну помсту кривднику-видавцеві, прилаштовує його у пекло в новому розділі поеми:
Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику.
Десь в Італії 25-річний генерал Бонапарт став посеред Аркольського мосту під ураганним вогнем ворога з прапором Республіки у руках, закликаючи своїх солдатів в атаку. Чи, може, вже старший на пару років полководець спостерігає, як його армія вантажиться на кораблі, що мають відпливти на завоювання Єгипту.
У Києві в цей час неспокійно:
– Чули новини з Парижа?
– Короля простолюд стратив? Так то вже давно.
– Якби ж тільки це. Вони відмовилися від корсетів! І від приталеного силуету взагалі!
– Овва! То, виходить, увесь мій гардероб вже ні на що не годиться? Що ж робити?
Молода київська модниця йде додому, посилає служницю по кравця і сушить голову, як же їй подолати проблему, бо навіть для вельми небідної міщанки чи шляхтянки (а вона такою і є) цілковита заміна гардеробу – добрячий фінансовий тягар. Як би так зробити, щоб витратити якомога менше? Можна покопирсатися у скринях і принаймні заощадити на тканині. І от з надр скрині виринає відріз цупкого шовку з веселеньким орнаментом у вигляді груш. Річ дорога, ще від бабці лишилася, все ніяк не могли вирішити, щоб з нього пошити. Скільки ж йому ще лежати?
У Києві приспустили найбільший прапор через негоду та штормове попередження
В одному з районів столиці 11-річний хлопчина випав з вікна багатоповерхівки
На Київщині внаслідок падіння уламків БпЛА пошкоджено дитсадок, адмінбудівлі, магазини - КОВА
Падіння уламків БпЛА в Дніпровському районі не підтвердилось — КМВА
Нічого, що у Парижі нині модні сукні з м’яких одноколірних тканин, відрізні під грудьми, з короткими рукавами, до яких пришиті ще й довгі рукави з тоненького прозорого серпанку того ж кольору, що і сукня. Нам з відстані двох з гаком століть видно, що протримається ця мода недовго.
От повернеться Наполеон з Єгипетського походу, і новий стиль буде сформований остаточно. Меблі та вази прикрасять усілякі сфінкси та інші єгипетські мотиви. А жіночу постать прагнутимуть перетворити на античну скульптуру з вишукано проробленим різцем мармуровим драпіруванням: сукні шитимуть з тонесеньких, часто прозорих тканин світлих відтінків, під якими виразно читатимуться усі принади красунь, викоти стануть глибокими, рукава коротенькими, і довгі до них не пришиватимуть.
За пару років Бонапарта буде проголошено імператором, а стиль отримає назву «ампір» (від «empire» – імперія). Але до того ще є трохи часу, поки що європейські модниці з нашою киянкою включно вчаться принаймні носити неприталений одяг.
Кравець із замовницею так і сяк крутять шовк із грушками. І майстер, і панянка знають, що в Парижі тепер носять одноколірне, але у підсвідомості обох живе все яскраве і блискуче, «очіпок грезетовий і кунтуш з вусами люстровий», одяг, який носять богині. «Енеїду» обоє не читали, просто знають із особистого досвіду. Тому вирішують: сукні з шовку бути!
У кравця знайшовся не тільки гарний біленький серпанок з витканими на ньому квіточками (це для «додаткових» рукавів), але і стьожки із золотою ниткою і навіть золоте мереживо – дорога сукня має отримати гідне оздоблення. Щоправда, вкласти тканину модними вертикальними складками не вийшло – занадто цупка, тому трохи стирчить. Зате кравцеві вдалося так викроїти, щоб розташувати орнамент вертикально, і підкреслити стрункість нашої модниці. На жаль, матерії було трохи замало, імовірно, не більш як на той-таки кунтуш з вусами, тому довелося використати кожен клаптик, рукави збирали вже із зовсім дрібних шматочків.
Пошити ампірну сукню (ну, нехай буде протоампір) із барокової тканини – звучить трохи дико. Але погляньмо на виріб. Кравець створив цілком гармонійну річ, поєднавши паризьку моду із місцевою традицією. Тут і тканина виглядає цікаво, і навіть золоте оздоблення якесь ненав’язливе, силует модний, колорит стриманий. Напевне, сукня пасувала своїй тендітній власниці і викликала заздрість сусідок. А ми мовчки надаємо їй почесне місце в уявному Києві доби «Енеїди».
Читайте також:
Місто мрії: Київ 1950-х років у пейзажах Олександра Хвостенка-Хвостова
Зіккурат над Дніпром: історія однієї незбудованої станції метро
Київському метро – 59 років! П’ять цікавих фактів про столичну підземку
