16 жовтня в історії: як Росія та Сталін вкрали в України Східний Донбас

16 жовтня 1925 року Україна передала Росії Східний Донбас і Таганріжжя, а замість очікуваної Північної Слобожанщини отримала лише зовсім незначні території на північному сході, повідомляє Хрещатик.News із посиланням на сайт Цей день в історії.

Цим було законодавчо оформлено нову лінію кордону між УСРР та РСФРР, яка, зазнавши надалі невеликих змін, після розпаду СРСР стала державним кордоном між Україною та Російською Федерацією.

Де кордон?

Питання про кордон між радянськими Україною та Росією постало у 1919 році. У Кремлі змушені були спиратися на задекларований у квітні-травні 1917 року Українською Центральною Радою етнографічний принцип, який у листопаді був юридично оформлений ІІІ Універсалом УЦР.

Однак через складнощі втілення в життя він обмежувався губернськими межами — територією УНР було означено 9 губерній, причому Таврійську — без Криму. Територією УСРР було визнано 9 довоєнних губерній, причому Таврійську — без Криму, а Чернігівську — без чотирьох північних повітів (Мглинського, Суразького, Стародубського та Новозибківського).

У 1920 році до Донецької губернії УСРР з центром в Луганську було долучено значну частину колишньої Області Війська Донського, на основі якої згодом було утворено дві округи — Таганрозьку, де переважали українці, та Шахтинську, де переважали росіяни. Саме у такому складі, тобто з Шахтами та Таганрогом, УСРР у грудні 1920 року була вперше визнана радянською Росією незалежною державою, а у липні 1923 року увійшла до складу СРСР.

Під тиском СРСР

Одразу після створення СРСР питання кордону знову стало предметом переговорів. Це здавалося логічним кроком, оскільки національний склад населення при територіальному розмежуванні між УСРР та РСФРР був врахований лише на губернському рівні.

Українці запропонувала приєднати до УСРР частину Курської й Воронезької губерній РСФРР загальною чисельністю в 2 млн 51 тис осіб, серед них 69% становили українці. Представники РСФРР виступили проти.

Комісія ЦВК СРСР винесла компромісне рішення — приєднати до УСРР території із загальною чисельністю 1 млн 19 тис осіб, з яких 58,1% становили українці. Серед територій, що підлягали приєднанню, були і Білгородський та Грайворонський повіти Курської губернії.

Кремлю зміни кордону видалися завеликими, й більшовицьке керівництво вчинило всупереч рішенню комісії та рекомендаціям її голови. Були враховані пропозиції лише російської сторони, які, як зауважував голова комісії Олександр Черв’яков «на відміну від українських, жодного принципового обґрунтування не мають».

Російська крапка

Частковим виправленням кордону на північному сході не обмежилися. На виконання звернення російської сторони Росії було передано території на сході та південному сході УСРР: більшу частину Шахтинського та Таганрозького округів (в останньому українці становили абсолютну більшість).

Формальна крапка в питанні про кордон поставила ухвала Президії ЦВК СРСР від 16 жовтня 1925 року «Про врегулювання кордонів УСРР з БСРР та РСФРР», яка так і не пройшла належного за Конституціями УСРР, РСФРР та СРСР затвердження вищими органами влади цих державних утворень.

Основними змінами кордону стали з одного боку долучення до України майже усього колишнього Путивльського повіту Курської губернії РСФРР, а з іншого — передача більшої частини Шахтинської та Таганрозької округ УСРР до складу радянської Росії.

Загалом до складу УСРР було передано територію, на якій проживало 278 тисяч осіб, а до складу Росії з України — територію з населенням в 478,9 тисяч.

Українці програють

Певний час українська сторона не вважала ці рішення остаточними. Апелюючи до формально визнаного Кремлем за основний етнографічного критерію, вона і після цієї ухвали ставила територіальне питання.

У грудні 1926 року відбувся Всесоюзний перепис населення. Виявилося, що в Таганрозькій окрузі, яка на той час вже була у складі РСФРР, українці становили 71,5% населення. Чимало українців мешкало суцільною смугою у межуючих з Україною районах Курської та Воронізької губерній.

У травні 1928 році Микола Скрипник звернувся в політбюро ЦК КП(б)У з офіційним поданням з приводу зміни кордонів. 18 травня його було розглянуто на політбюро ЦК КП(б)У. Лазару Кагановичу, Власу Чубарю і Миколі Скрипнику було доручено остаточно його відредагувати і адресувати до ЦК ВКП(б).

Редагування звелося, головним чином, до відмови від згадок про українські претензії на Північний Кавказ, і, насамперед, на Таганрожчину. Але навіть у такому вигляді клопотання Кагановича, що прозвучало у вигляді прохання поставити на закрите засідання секретаріату ЦК ВКП(б) питання «Про передачу УСРР повітів з більшістю українського населення Курської і Воронезької губерній, у зв’язку з районуванням Центрально-Чорноземної області», виявилося безрезультатним.

Сталін проти

У лютому 1929 року питання кордонів було озвучено на зустрічі українських письменників з генеральним секретарем ЦК ВКП(б) Йосипом Сталіним. Він дав зрозуміти, що воно вирішене остаточно: «Ми в ЦК двічі вивчали питання і залишили без наслідків. Ми повинні бути особливо обережні, тому що такі зміни провокують величезний спротив з боку деяких росіян».

Після розпаду СРСР визначена ще в 1925 році лінія територіального розмежування між УСРР та РСФРР стала державним кордоном між Україною та Російською Федерацією.

Нагадаємо, на шостому році війни з Росією Слуга народу заявив, що українську армію треба скорочувати

Читайте також:

Степанов розповів, чи буде Україна купувати російську вакцину від ковіду (відео)

Третя світова на носі? Президент Китаю закликав армію готуватися до війни