Автор: Катерина Липа
Як відомо, папір вигадали китайці. Вони ж вигадали і друк. Найдавніша друкарська техніка – дереворит, у світі нею нині володіють переважно художники-графіки, а у Китаї – ще й усі мешканці одного дивовижного села. Та про село трохи згодом. Спочатку трохи про дереворит. Отже, береться груба дошка, на неї наноситься текст чи малюнок, потім гострим різцем деревина вибирається таким чином, щоб потрібний нам обрис залишився рельєфним. Далі усе, що виступає над поверхнею дошки, мажуть фарбою, зверху кладуть аркуш паперу і притискають пресом. Потім папір знімають і лишають відбиток сохнути, а на дошку кладуть наступний аркуш, притискають – і так аж поки на дерев’яній матриці лишається фарба.
За бажання можна зробити кольоровий дереворит. Для цього різьбляться матриці за кількістю кольорів, на кожній рельєфним лишається та частина малюнку, яка матиме один певний колір. Тоді зображення друкують, починаючи від найсвітлішого кольору до найтемнішого, накладаючи папірчик по черзі на кожну дошку. Нині китайська техніка виконання дереворитів внесена до Списку нематеріального культурного надбання людства.
Ніхто не знає, чому усі мешканці Янгжабу, одного із сотень тисяч сіл Піднебесної, ще у XIV ст. захопилися продукуванням дереворитів, які почали різати й друкувати мало не у кожному дворі. Так само невідомо, чому селяни обрали для своєї творчості саме новорічну тематику. Але доволі швидко сформувалася впізнавана школа народної картини, така собі китайська «петриківка», яку добре купували на ярмарках. Барвисті зображення, надруковані на тонесенькому (але дуже міцному) рудуватому папері являють собою новорічні побажання у формі мистецьких творів з різноманітними сюжетами.
Цікаво, що у дереворитах Янгжабу ніколи не фігурували тварини-символи року, яких люблять за будь-якої нагоди зображувати європейці. Можливо, так сталося тому, що у давнину основними шанувальниками народних картинок були селяни, люди вельми небагаті, які купували новорічні прикраси для оселі раз на кілька років. Тож у новорічних картинках переважають вічні сюжети-побажання, доречні будь-якого року впродовж семи віків існування промислу. І їх так багато, що очі розбігаються – є з чого вибирати.
Спочатку, від XIV ст., головними персонажами барвистих картинок були озброєні до зубів духи-захисники дверей (їхні парні зображення зазвичай вішали обабіч входу в оселю), боги милосердя, удачі, довголіття. Причому богів зображували і кожного окремо, і веселою компанією. Напевне, найдавніші типи гравюр «Дух Неба (Тянь Гуань) дарує щастя» та зображення прегарної богині Гуань-Інь (вона ж – бодхісатва Авалокітешвара).
З середини XVII ст. кількість сюжетів новорічних картинок помітно зросла, здобули популярність зображення веселих товстеньких дітей, красунь та сцени з китайської опери. Композиції ускладнилися, наповнилися промовистими дрібними деталями на кшталт квітів лотоса; рибини (символ достатку); монеток, нанизаних на червоні (улюблений колір китайського нового року!) мотузочки; традиційні парові пиріжки з бобами, підфарбовані у рожеве буряковим соком.
На той час у селі було понад 100 майстерень, які продукували святкові картинки. З приємного підробітку між поранням худоби і польовими роботами мистецька діяльність потроху перетворювалася на основний заробіток селян, слава про Янгжабу ширилася Піднебесною. Написів (усіх цих китайських відповідників «З Новим роком!» і «Щасливих свят!») на дереворитах з покон віку мало, або і зовсім немає, адже картинки від початку призначалися для переважно неграмотного люду.
Дереворити з Янгджабу вирізняються технічною віртуозністю: вони надруковані у п’ять кольорів – для створення кожного зображення потрібно п’ять майстерно вирізьблених дощок-матриць, відбиток з кожної має лягти точно на своє місце, не накладаючись на інший колір. Упродовж століть навички друку новорічних картинок передаються від батьків до дітей. Так забезпечується тяглість традиції. І у сучасних дереворитах ми бачимо ті ж самі яскраві кольори, що у давнину, ті ж самі сюжети, що склалися упродовж століть.
У 2017 р. Музей історії міста Києва отримав цінний подарунок – 22 традиційні китайські дереворити Янгжабу. Янг Хайджун, автор подарованих музею творів, є майстром у 20-му поколінні. Це засвідчує сертифікат, наданий разом з подарованими експонатами. Янг Хайджун є одним з провідних сучасних творців традиційних дереворитів, у 2008 р. його внесок у просування китайської культури у світі було відзначено Оргкомітетом 29-х Олімпійських ігор.
Нині село художників-друкарів стало популярним серед китайців туристичним об’єктом – люди цифрової доби з цікавістю стежать, як уручну розмножуються барвисті зображення. І, звісно, як і сотні років тому, купують святкові картинки. А дереворити Янгжабу увійшли до Списку національної культурної спадщини Китаю.
Фото надані Музеєм історії міста Києва
Читайте також:
Автобус впав у прірву на Київщині – є загиблі, на місці ДТП працює поліція
У Києві прощаються із українським письменником та видавцем Дмитром Капрановим
У столиці заквітла найдовша в Україні алея сакур
Переяславський Хатіко — на Київщині живе пес, який щодня пробігає 70 км за рейсовим автобусом в пошуку рятівників
Окіагарі-кобоші у Києві: історія однієї незвичайної новорічної колекції
Еталон зими: сніжний Київ в картинах XX сторіччя
Вечірні пейзажі та приховані котики: Київ у сутінках на картинах ХХ століття
