Автор: Ганна Шеляг
Якби у середині 18-го століття в Києві існували щоденні газети, справа студента Пашковського зайняла б чільне місце серед місцевих сенсацій. “5 березня учні Київської Академії заледве не побилися із сербськими гусарами”, “Пограбування, перелюб чи образа честі дому: що насправді стоїть за скаргою подільського міщанина?” Приблизно такими могли бути заголовки “гарячих” новин.
Проте щоденних газет у ті часи не існувало, тому ця пікантна справа збереглася лише на сторінках книг Київської Консисторії, яка розглядала позов міщанина Іллі Павловського проти префекта Київської Академії отця Давида Нащинського. Саме за скаргами Павловського та відповідями отця Давида можна досить детально реконструювати цей яскравий скандал.
Отже, 5 березня 1754 року декілька студентів Київської Академії (тепер відродженої під назвою Києво-Могилянської) за дорученням префекта Нащинського прийшли до будинку міщанина Іллі Павловського у пошуках втікача – свого співучня по класу філософії Дмитра Пашковського, який самовільно покинув навчання та зник.
Господар будинку на той час був поза містом, тож студентів зустріли його дружина та молодший брат. Вони облаяли префекта й усю Академію непристойними словами; заявили, що жоден із мешканців їхнього дому, не виключаючи й Пашковського, який недавно оселився тут, не підлягає ані церковній, ані міській владі; та попередили, що в разі чого їх можуть захистити сербські гусари.
Коли отець Давид Нащинський отримав від своїх нарочних підтвердження того, що студент-втікач живе із дружиною подільського міщанина, та ще й дізнався, що той нахабно відмовляється підкорятися владі академічного начальства, він наказав повернути бунтаря до Академії та судити за непослух. Тоді й здійнявся скандал.
Узагальнюючи дві версії опису подій, подані протилежними сторонами конфлікту, можна уявити приблизно таку картину:
- до будинку Павловського вдерлося кількадесят студентів, яким протистояли брат господаря Кирило Павловський та хатні слуги;
- Пашковський сховався у коморі, звідки його довелося витягати силоміць, при чому були зламані двері та побита піч;
- пані Павловська послала до генерал-майора Прередовича, командира сербського загону Київського гарнізону, і він надіслав до її дому кількадесят гусар;
- після короткої потасовки та обміну посланцями між Прерадовичем, Нащинським і бурмистом Балабухою, який відповідав за міський порядок, справу було залагоджено.
Позов Іллі Павловського з’явився у Консисторії 21 березня, себто більш як через два тижні після подій. Цікаво, що міщанин звинувачує префекта Академії у пограбуванні та нанесенні образ честі своєї дружини. Ім’я Дмитра Пашковського у скарзі не згадується взагалі, як і поява сербських гусар.
Павловський стверджує, що студенти прийшли вночі, увірвалися до будинку, розігнали слуг, перелякали господиню, вкрали майна на суму в майже 8 кіп (він навіть наводить перелік цього майна), побили та забрали до своєї бурси його брата Кирила, та образили честь його родини, обізвавши пані Павловську “блядію, сводницею і каналією”.
При порівнянні цього позову із відповіддю Нащинського виникає декілька важливих запитань.
Наприклад, чи знав пан Павловський про інтрижку дружини зі студентом філософії? Якщо й знав, то, схоже, вважав за краще цього не визнавати.
Чому цей позов був поданий аж через два тижні після подій? Можемо припустити, що саме тоді Павловський повернувся до Києва та дізнався про такий скандал у своєму домі, очевидно, від дружини. Можливо, саме вона й підмовила чоловіка подати до суду, адже сама як заміжня жінка не мала права на такі юридичні дії. Хоча радше тут зіграла роль специфіка тогочасного поняття сімейної честі: “наїзд на будинок” вважався не просто господарським злочином, а образою честі дому, відповідальність за яку завжди ніс організатор, а не виконавці (тому й звинувачення звучало як “префект наслав студентів”, а не “студенти напали”).
До чого тут сербські гусари? Справа в тому, що покійний батько пані Марії Павловської генерал-майор Стоянов був засновником та першим командиром полку сербських гусар, зібраного спеціально для допомоги Російській Імперії у протистоянні османам. У 1754 році активної війни не велося, тож цей полк був приписаний до Київського гарнізону й розквартирований у місті. Генерал-майор Райко де Прерадович заступив покійного Стоянова на посаді командира у 1752 році. Його готовність стати на захист честі й майна доньки колишнього начальника цілком очікувана, як і його успіх у легкому й швидкому порозумінні з академіцьким та міським начальством.
У Києві біля підніжжя скульптури "Батьківщина-мати" провели акцію до 1000 днів широкомасштабної війни
В Оболонському районі Києва зафіксовано пошкодження внаслідок атаки БпЛА
Правоохоронці вказують, що інформація про смерть працівника ТЦК, який вчинив спробу самогубства, помилкова
У Києві затримали столичного блогера, якого пов'язують з Тищенком, зв'язках з рф та образі військових
Можна припустити, що за інших обставин такий особистий конфлікт міг би послужити приводом для чергового перегляду перманентного конфлікту інтересів між Київською Академією, за якою стояв Київський митрополит, міським магістратом на чолі з бурмистром та адміністрацією військової залоги. Але цей скандал виявився локальним та швидкоплинним.
Дмитро Пашковський покаявся перед отцем префектом за гріхи непослуху та перелюбу, і тієї ж ночі втік із Києва, його подальша доля невідома. Кирила Павловського дійсно притягли до бурси, покарали різками за протистояння діям нарочних та відпустили. Останній документ цієї справи, збережений Консисторією, датується 6 травня 1754 року (два місяці після подій). Остаточний присуд нам невідомий. Чи дійсно студенти разом із Пашковським забрали одяг, килими та бритви, як свідчить пан Ілля Павловський, також невідомо. А вони могли…
Читайте також:
Еталон зими: сніжний Київ в картинах XX сторіччя
Чим гралися маленькі кияни у середньовіччі
Зіккурат над Дніпром: історія однієї незбудованої станції метро
