“Після Дебальцевого зрозуміла, що війна – це надовго. Важливо діяти швидко і злагоджено”

Яні Зінкевич недавно виповнилося 24 роки. Заснувала й очолює медичний батальйон “Госпітальєри”, на рахунку якого майже 3 тис. врятованих життів на Донбасі.

У грудні 2015 року потрапила в аварію. Пересувається на інвалідному візку. Каже, останній місяць фактично живе в авто як сьомий номер списку партії “Європейська солідарність” бере участь у виборчому турне Україною. Нині, каже, головне не допустити проросійського реваншу.

Ви пішли на фронт у 18 років. Чому?

 Не могла інакше. Після Майдану пішла бійцем у Добровольчий український корпус “Правий сектор”. Тоді були активні бої, багато поранених, загиблих. Допомогу їм надавати не було кому витягнути людину з-під обстрілу, джгут накласти, знеболити. Я зрозуміла: треба щось робити.

Як виник медичний батальйон? 6 липня “Госпітальєри” відзначили п’ятиріччя.

6 липня 2014-го ми потрапили в засідку, під сильний обстріл. Усім дали наказ відступати. Але там залишився поранений. Я поверталася по нього. Командир ДУК Дмитро Ярош наказав: “Відступай!” Та я побігла туди і Ярош дав кількох людей зі свого супроводу, щоб мені допомогли. Ми витягнули бійця.

А коли повернулися на базу, Дмитро вручив свій бойовий ніж, нагородний, і сказав: “Тебе бачу керівником підрозділу”.

Там були більш досвідчені люди, з медичною освітою. Але так вийшло, що я мала здібності все організувати.

Ви в батальйон підбирали людей за якимось принципом?

 У першій групі нас було шестеро. Пройшли по підрозділах і вибрали тих, хто має хоч якесь відношення до медицини. Або виявив бажання. У нас люди мотивовані, бо “Госпітальєри” завжди на передовій.

Хтось для нас пригнав пікап. Почалися виїзди. Так дотягнули до вересня. А в жовтні почався аеропорт (захист Донецького аеропорту. ГПУ). Щодня 102030 поранених. Не вистачало медикаментів. Тоді я створила сторінку у “Фейсбуці” і попросила людей про допомогу. “Госпітальєри” досі існують на пожертви. Зарплат ми не отримуємо.

Скільки людей у батальйоні зараз?

 Близько 150. А загалом ­через нас пройшло десь 970 людей.

Після Дебальцевого я остаточно зрозуміла, що війна це надовго. А отже, парамедики будуть потрібні. В умовах бойових дій важливо діяти швидко і злагоджено. Тому треба працювати за єдиним стандартом, а не так, як ми на початку хто що вмів.

У березні 2015 року створила навчальний центр на Дніпропетровщині, через який тепер обов’язково проходять усі “госпітальєри”. І для інших підрозділів теж людей навчаємо. Закриваємо свої ділянки на передовій, для швидкої евакуації поранених, нарівні зі штатними медичними підрозділами ЗСУ.

Батальйон залишається в системі Української добровольчої армії Яроша, але є самостійним. Я з Дмитром зідзвонююся, може, раз на рік у випадку особливої потреби.

Як у “Госпітальєрах” сприйняли новину, що йдете у парламент?

 Ми політику не обговорюємо. Але загалом нормально сприйняли. У нас майже всі на президентських виборах голосували за Порошенка.

Що вас мотивувало взяти участь у виборах до Ради?

 Після президентських виборів, на яких переміг Володимир Зеленський, зрозуміла, що треба йти в парламент. Проти такої влади потрібна дієва опозиція.

Чому “Європейська солідарність”?

 Петро Олексійович мені подзвонив. Запросив на зустріч і запропонував іти в його команді. Я погодилася. Ми знайомі з 2015-го. Коли проходила лікування в Ізраїлі після аварії, Порошенко прилетів туди з візитом і до мене заїхав. Потім ще кілька разів перетиналися на військових подіях. Наприклад, відкритті реабілітаційного центру в Сумах.

Не хочу, щоб реформи, які відбулися за попередні п’ять років в армії, були втрачені. А зараз реформа забезпечення фактично зупинена через обшуки в управлінні ЗСУ, реформу харчування, я так розумію, теж призупинили.

Ви сказали, що йдете в парламент, аби не допустити проросійського реваншу. Думаєте, він можливий?

 Безумовно. В Україну повертаються діячі епохи Януковича, які втекли після Революції гідності. Скасовують декомунізацію. Хочуть змінити закон про українську мову і мовні квоти.

Щоб змінити Україну, ми понесли багато жертв. Не можна втратити те, чого досягли.

Які бачите механізми протидії реваншу?

 Найголовніше громадський опір. Потрібно підвищувати обізнаність людей, проводити зібрання, мітинги. Ми це й робимо. Але негативних подій стільки, що не встигаєш на них реагувати.

У парламенті матимемо ширший перелік інструментів протидії. Головне, щоб у Раду пройшло якнайбільше державників. І щоб вони співпрацювали проти проросійських сил, а не боролися між собою. “Європейська солідарність” заявила, що ми будемо підтримувати державницькі і проєвропейські ініціативи. І я поділяю цю позицію.

За каденції п’ятого президента його дружина Марина Порошенко взяла під свій патронат запровадження інклюзивної освіти. Ми можемо втратити цю реформу?

 Ця реформа тяжко впроваджувалася, був великий опір на місцях. І якщо її постійно не підтримувати, вона просто зав’яне. А це необхідна річ. Людині, дитині з інвалідністю потрібна соціалізація й адаптація до життя в суспільстві.

На з’їзді “ЄС” ви сказали, що відстоюватимете права ветеранів та людей з інвалідністю.

 Люди з інвалідністю в Україні фактично ізольовані від світу. Пересуватися у візку неможливо пандусів немає, громадський транспорт здебільшого непристосований. Навіть найменший, спортивний, як мій, візок не проходить у більшість ліфтів. Людина не може вийти з дому.

Важливо таких людей підтримати, допомогти знайти роботу, вступити на навчання, перекваліфікуватися. Я працюватиму над цими проблемами в парламенті.

Ви досі керуєте “Госпітальєрами”. Вас є кому замінити, коли підете у Верховну Раду?

 Схема роботи у батальйоні налагоджена, мене є кому підмінити на щодень. Я зібрала хорошу команду, де кожен відповідає за свій напрям. Якщо стається щось екстраординарне вони телефонують, консультуються.

Я керуватиму батальйоном і надалі. Не вмію жити в повільному темпі, завжди багато працюю. У парламенті відвідуватиму всі сесії.

От тільки в Державній медичній академії Дніпра, де закінчила другий курс, доведеться взяти академвідпустку на рік. Парламентська робота це новий досвід. Хочу вивчити специфіку, щоб працювати на повну. А третій курс в академії складніший, ніж два перші, навчанню треба приділяти багато уваги. Мрію стати нейрохірургом.

Вчиться на лікаря

Яна Зінкевич народилася 2 липня 1995 року в місті Рівне. Закінчила Рівненський навчально-виховний комплекс “Колегіум”.

У 18 років пішла добровольцем на війну. Створила медичний батальйон “Госпітальєри”. Винесла з поля бою більше як 200 поранених бійців.

5 грудня 2015 року на трасі Дніпро Донецьк автомобіль “Госпітальєрів” винесло з траси, авто перекинулося сім разів. Яна дістала перелом хребта. Кілька місяців перебувала на межі життя і смерті. Нині пересувається на візку. Сама виховує доньку.

Нагороджена орденами “Народний герой України”, “За мужність” III і II ступенів. Має ватиканську нагороду “Священномученика Омеляна Ковча” за гуманітарну і волонтерську діяльність.

Закінчила другий курс медичної академії у Дніпрі.