Михайло Кирейто: У впливового українського політика чи бізнесмена є хороша «вакантна можливість» увійти в історію

Підпишіться на Хрещатик News у Google News! Тільки актуальні новини Києва!

Культурна політика в розвинених державах завжди стоїть на порядку денному поряд з економічною, соціальною та оборонною, а на її підтримку і розвиток виділяються значні суми з державних бюджетів. Адже культура і мистецтво є невід’ємними складовими іміджу кожної країни, які стають пізнаваними, створюють національну ідентичність та є предметами гордості для її громадян як в середині країни, так і за її межами. Редакція “Хрещатик” поспілкувалася з засновником інформаційно-аналітичних порталів ArtsLooker й Marbeks, а також політичним та арт-консультантом Михайлом Кирейто про те, наскільки важливо медійно підтримувати культуру, про важливість створення державного Музею сучасного мистецтва у Києві, про музей у Пархомівці й про Музей Марчука, та як мистецтво може позитивно впливати на соціально-економічний розвиток України.

Бажаєте дізнаватися новини столиці першими? Підписуйтесь на наш телеграм-канал - тільки актуальні новини Києва!

Пане Михайле, за вашими дописами у соціальній мережі Facebook можна помітити, що ви вже давно і досить глибоко занурилися в культурну тему, ArtsLooker чи неєдиний портал, який досить тривалий час займається просвітницькою діяльністю в сучасному мистецтві. Скажіть, будь ласка, як почалася ваша історія з артом?

Ця історія у наступному році матиме 10 років (сміється). Це якщо брати журналістську діяльність, загалом я захоплююся мистецтвом та колекціонуванням ще з шкільних років.

А як виникла ідея з ArtsLooker?

До речі, цікава історія. Тільки ArtsLooker – вже ребрендинг, який з’явився у 2016 році, а самий перший сайт, з чого все починалося називався PolyArtGallery. Ідея виникла спонтанно. Якось після робочого дня я придбав журнал Forbes, щоб у метро було що читати. Це був липень місяць далекого 2012 року. Тоді на головній обкладинці був зображений Анатолій Криволап на фоні своєї картини. Стаття називалася «Самий дорогий український художник». Мене ця розповідь про мистецтво дуже зацікавила, тому я вирішив у центрі Києва у кіосках преси пошукати журнал Art Ukraine, який був популярний. Заодно поцікавився чи є інші мистецькі журнали. Обійшовши біля десятка таких кіосків, нічого не знайшов, тоді черга дійшла й до інтернет ресурсів: в пошуках тематичних сайтів. На жаль, ArtUkraine альтернативи не мав, тож я зрозумів, що у цьому напрямку є великий інформаційний пробіл. Так і виникла ідея створити сайт, де буде популяризуватися українське мистецтво.

Можна сказати, що Анатолій Криволап вас надихнув на цю ідею?

Так, ваша правда. Через пару років, коли ми робили вперше для ArtsLooker з ним інтерв’ю, я йому розповів цю історію – він щиро розсміявся. Але хочу зауважити, що ArtsLooker зараз мені вже не належить. Він наразі у власності українсько-американського інвестиційного фонду. Ми ж працюємо над Marbeks.

А Marbeks притримується такої самої редакційної політики як і попередній інформаційний ресурс? І до речі, чому така незвична назва? Якщо з ArtsLooker все зрозуміло, то з Marbeks залишається тільки гадати.

Ні, Marbeks спеціалізується більше на цифрах, аналітиці та пише в основному про тих, хто продає й купляє мистецтво. А назва має також свою історію. Коли постало питання створити новий ресурс, я довго думав над неймінгом, щоб він був лаконічним і добре звучав, і головне, щоб була вільна доменна зона com. Все, що цікаве спадало на думку було зайнято. Тоді я вирішив піти іншим шляхом. Я відібрав провідних моїх улюблених українських авангардистів: Малевича, Архипенка, Богомазова і Екстера, переставляв в різному порядку літери. Ось і вийшло так, що Marbeks складається з перших літер прізвищ цих легендарних митців.

Дуже класний кейс, як можна придумати назву.

Дякую! Креативності немає меж (сміється).

Але мистецькі сайти це взагалі вузька ніша аудиторії, не кажучи вже, що вона мабуть й неприбуткова. Вас це не бентежило?

Тоді я взагалі не замислювався про прибутковість даних ресурсів. Якби у цьому полягало питання, я б їх точно не створював. Мені просто було і є кайфово щось публікувати класне про мистецтво. Мені важливо було, як ви сказали, розширити цю вузьку нішу аудиторії, я й надалі над цим працюю. Всі скаржаться, що в Україні зацікавленість у людей до культури і мистецтва на низькому рівні: людям не цікаво йти в існуючі галереї чи музеї. А як вони туди підуть і зможуть зацікавитися, коли не має цікаво поданої інформації. Центральні телеканали у своєму новинному праймтаймі лише віддають перевагу на 90 відсотків негативним сюжетам.

Бо це їм приносить найбільше рейтингу.

Вірно, я просто веду до того, що якби новинні редактори, виділяли хоча би декілька разів на тиждень по 30-90 секунд етеру для культурно-мистецької тематики – ситуація з культурою була б зовсім іншою у нас.

Поговоримо про таку актуальну тему, яка останнім часом дуже активно обговорюється у суспільстві, зокрема й у високих кабінетах на печерських пагорбах, про Музей сучасного мистецтва у Києві. Чому його поява така необхідна Україні?

Щодо «високих кабінетів» ви мабуть дещо перебільшуєте. Якби це було справді так, то музей вже давно міг бути, або принаймні будувався (усміхається).

Давайте будемо сподіватися, що так воно і є.

Так ось дискусія про державний чи приватний Музей сучасного мистецтва, якого у нас ще досі немає, вже ведеться щонайменше 15 років. Знаєте кожна країна, яка вважає себе розвиненою й цивілізованою має такий музей, а багато з них і не один. Насамперед я розглядаю таку локацію як культурний актив для країни, який складається з трьох важливих компонентів, а саме економічного, соціального та іміджевого.

Місто Київ та країна в цілому за допомогою такого музею може щорічно отримувати колосальні надходження до місцевого і центрального бюджетів за рахунок збільшення потоку внутрішнього та іноземного туризму. Ці кейси не є новими відкриттями, варто згадати так званий іспанський «ефект Більбао». У нас потенціал таких «ефектів Більбао» цілий «клондайк», варто тільки захотіти це зробити.

І за скільки часу може окупитися для країни такий музей? Адже це не дешевий проєкт.

Історія з музеєм Соломона Ґуґґенгайма в Більбао, ініціатором створення якого був тодішній мер міста Іньякі Аскуна показала, що такий важливий проєкт може окупитися за пару років. При умові, якщо буде все професійно й креативно сплановано, розроблено і реалізовано. Адже великий потік іноземних туристів, це не тільки оплата квитків до музею, це насамперед потужні фінансові надходження до обслуговуючого сектору економіки. Транспорт, HoReCa, шопінг, розваги та багато інших приводів, де туристи витрачатимуть гроші. Автоматично буде потреба і у створенні нових робочих місць, буде розвиватися інфраструктура міста, будуть паралельно розвиватися й інші галузі економіки. І саме головне – туристи будуть повертатися додому з приємними враженнями і розповідати іншим, що є така красива держава як Україна з якісним сервісом і багатою культурою. І хотітимуть сюди повернутися ще багато разів.

Нещодавно на Marbeks ми публікували аналітичну статтю, про те, як у Китаї у зв’язку з пандемією стрімко виріс внутрішній туризм. Уявіть собі до пандемії за даними Всесвітньої туристичної організації ООН, у 2019 році китайські туристи витратили за кордоном $254,6 млрд. Це космічна сума тільки однієї країни. Україна може стати одним із таких туристичних магнітів, куди подорожуючі захочуть приїхати, і наша економіка зможе розвиватися, зокрема за допомогою культурних активів.

На вашу думку, де саме може бути такий музей, наприклад у Мистецькому арсеналі чи це має бути нова споруда?

Дякую за важливе запитання. Чесно кажучи, я не є прихильником споруд, які були свого часу спроєктовані і зведенні для зовсім інших цілей. Я за те, щоб Київ отримав нову, сучасну велику красиву архітектурну споруду, яка стане новим символом міста і пізнаваною візитівкою України. Яка стане магнітом для туристів і нашою гордістю. На мою думку, добре б підійшла локація біля Мистецького арсеналу, там доволі багато вільної, ще не забудованої території. Або будь-яке інше місце у Києві, де ця архітектура буде добре проглядатися з центральної частини міста. І до речі, маю інсайдерську інформацію, що зараз Офіс президента планує дати доручення створити такий музей у стінах згаданого вами Мистецького арсеналу. Ну це звісно не новий музей, але це вже є великим позитивом, що такі процеси запускаються на високому державному рівні. Головне з чогось почати.

Ви декілька разів зробили акцент на слові архітектура, це має бути щось із «вау ефектом», від українських архітекторів?

На мою думку так. Це має бути така архітектура, про яку хотітимуть писати і знімати сюжети провідні світові ЗМІ, і побачити на власні очі мільйони туристів. Щодо архітекторів, то з патріотичної точки зору це мали б бути вітчизняні. Але з точки зору маркетингу, я б запропонував архітектурне бюро зі світовим іменем. Це буде дорожче, зате Україна отримає велику рекламу у світі, що в свою чергу знову ж таки допоможе нам отримати потужний туристичний потік.

Окрім архітектури туристи мають щось побачити цікаве, що експонуватиметься в самому музеї. З-за однієї архітектури туристи не приїдуть. Україні є що запропонувати?

Я впевнений, що у нас є класні куратори і мистецтвознавці, які можуть все це професійно і на високому рівні реалізувати. Можу тільки загально сказати, що там має бути експозиція українського авангарду початку XX століття, роботи українських шестидесятників і звісно широко представлено наше сучасне мистецтво часів незалежності. А також тимчасові експозиції, де врешті-решт, громадяни України зможуть побачити роботи світових зірок, таких як Ротко, Уорхол, Кунс, Ріхтер, Баскія, Пікассо, Ван Гог та багато інших.

А також для постійної експозиції музею свої роботи можуть подарувати чи надати в безоплатну оренду представники українського рейтингу Forbes. Це є нормальна західна практика. Точно знаю, що в багатьох є роботи авторів, яких я щойно згадав. Мистецтво має бути публічним: його мають бачити люди, а не ховати його десь у швейцарських, бельгійських чи британських фріпортах (фріпорт — сховище цінностей (часто — витворів мистецтва, які гарантують конфіденційність, безпеку та можливість уникнути сплати податків – Прим.ред).

А також важливо, щоб експозиція музею не була капсульною, де будуть показані тільки українські автори. Вона має бути глобальною, щоб туристи з різних континентів могли побачити тут щось зі свого, щось їм близьке, важливе. Тоді це буде додатковий стимул для іноземних туристів приїжджати до нас регулярно.

Ви сказали, що нарешті громадяни України зможуть побачити твори відомих світових авторів. А що зараз цьому перешкоджає?

Наразі в Україні не має жодної локації, яка б відповідали всім необхідним технічним нормам. Куди б нам могли надати для тимчасової виставки свої шедеври світові музеї, фундації чи приватні колекціонери. Ось така печальна ситуація у нас. І взагалі українці теж заслуговують, щоб мати можливість у себе дома побачити виставку того самого Пікассо чи Уорхола.

Якщо так розібратися, то у Києві прихильники футболу мають Олімпійський стадіон, де можуть насолодитися, грою світових зірок. Шанувальники музики мають палац Україна та Палац спорту, щоб відвідати концерт улюбленого артиста, така ж ситуація з оперною та театральною сценою. А ось шанувальники візуального мистецтва досі в Україні обділені такою можливістю.

Ви влучно зауважили!

І взагалі на мою думку зараз для впливового українського політика чи бізнесмена є хороша «вакантна можливість» увійти в історію, ініціювавши створення першого Музею сучасного мистецтва у Києві. Вони безперечно увійдуть в історію на десятки, а то і на сотні років, якщо за їх ініціативи це буде реалізовано. Колись, обов’язково цей музей, назвуть його іменем, як назвали іменем центр Джорджа Помбіду, чи нещодавно доповнили назву паризького музею Орсе на честь ініціатора його створення тодішнього президента Французької республіки Валері Жискара д’Естена. Чи яскрава історія про того ж самого американського бізнесмена, якого ми згадували Соломона Ґуґґенгайма, або музей Фредеріка Вайсмана на території Університету Міннесоти в Міннеаполісі, чи музей Пола Ґетті  у Каліфорнії.

Адже як сказав відомий швейцарський аукціоніст Сімон де Пурі: «Лише мистецтво та культура забезпечують людині міцну спадщину. Досягнення в інших областях, хоч би якими видатними вони були, забуваються набагато швидше».

Ще хочу вас запитати про музей у Пархомівці, останнім часом про нього почали дуже часто згадувати різні селебретіс та медіа. Наскільки відомо, ви теж зараз приймаєте участь в його популяризації. Розкажіть, що зараз з ним відбувається?

О, це дуже крута нова історія сільського музею, де знаходяться роботи: Пікассо, Малевича, Кандинського та багатьох інших авторів минулих століть. Ініціював її разом зі своєю командою мій давній хороший друг політолог Микола Давидюк. Він зараз робить все можливе і неможливе, щоб створити такий український регіональний «ефект Пархомівки». Де цілий регіон у Харківській області за допомогою художнього музею може отримати процвітання й новий поштовх для розвитку. В Миколи є великі амбітні цілі. І вже багато чого зроблено. Уявіть собі місцева дорога, що веде до музею, яка не бачила останні тридцять років ремонту – відремонтована. Архітектурне бюро Слави Балбек створює безкоштовно проєкт для музею. Охоронна фірма Ajax Systems Олександра Конотопського надала також безкоштовно свою систему безпеки для музею. Власники Епіцентру Олександр та Галина Гереги виділили понад півмільйона гривень для закупівлі будівельних матеріалів. Також долучаються й інші спонсори для благої справи.

Поміж задіяних ремонтних робіт музею у Миколи є велика мета: зібрати нову експозицію сучасних українських митців, оскільки колекція музею не поповнювалася вже більше 50 років. В силу моїх зв’язків з представниками української арт-сцени, відносини з якими у мене за ці роки склалася дружні, я з задоволенням вирішив допомогти, і звернувся до художників, галеристів, арт-дилерів, щоб вони долучилися до створення нової експозиції.

Дуже цікаво! І як просувається процес з оновленням колекції?

Відверто кажучи, я не очікував, що багато художників, арт-дилерів та галеристів, до яких було звернення, відгукнуться на пропозицію. Я дуже задоволений цим. Я вам скажу, що новій колекції музею, яка буде згодом представлена публіці, зможе добре позаздрити, навіть, будь-який обласний чи столичний музей. За моїми підрахунками, наразі вже є два десятка робіт дуже відомих і дорогих українських художників.

Хто саме? Можете назвати декілька імен?

Залюбки. Ця інформація вже є частково публічною. Так ось можу сказати, що в колекції будуть твори таких митців, як Марія Примаченко, Іван Марчук, Анатолій та Ганна Криволап, Саша та Ілля Чичкан, Тіберій Сільваші, Степан Рябченко, Антон Логов, Наталія Корф, Олексій Іванюк, Андрій Дудченко, Анатолій Галицький, Петро Лебединець, Юрій Коваль, Михайло Тимчук, Сергій Майдуков, Олександр Грехов. А також я дуже вдячний галеристам Максиму та Юлії Волошиним: за їхнім сприянням будуть твори Микити Кадана, Олексія Сая, Лесі Хоменко та Влади Ралко. Ну і звісно дуже хочеться згадати і подякувати арт-дилеру Ігорю Абрамовичу, який подарував музею роботу Романа Мініна й Олега Тістола. Наразі поповнення в процесі, тож я впевнений, що список імен буде збільшуватися. Наша ціль, щоб на вихідних до Пархомівського музею були черги, щоб люди хотіли подивитися безцінну стару й нову колекцію.

Ідея дуже правильна й на часі. Будемо надіятися, що у вашої команди все вийде і ми ще поспілкуємося на цю тему!

Дякую, обов’язково! Все мусить вийти (посміхається).

Ви згадали художника Івана Марчука, готуючись до інтерв’ю, ми читали, що ви були організатором його виставки у Києві у Центрі сучасного мистецтва М17 у 2017 році.

Не зовсім так. Я був тільки одним із організаторів, медіа партнером та займався рекламною компанією цієї експозиції. Ініціаторами були Олег Пінчук, який тоді був директором М17, арт-директор Анастасія Гончаренко і Галина Аузяк, яка займалася міжнародними комунікаціями. Так це була одна з найкращих виставок Івана Марчука у Києві за весь час. Я дуже радий, що мав до неї відношення.

До речі, через рік у 2018 році до дня Києва ще була його виставка за моєї ініціативи вже у ЦУМі. Тоді я пам’ятаю запропонував засновнику Sky Art Foundation Дмитру Палієнку свою ідею, вони в той час проводили дуже класні експозиції на 7 поверсі, і він залюбки погодився. Питання було тільки вмовити самого художника погодитися на цю ідею. Адже Іван Степанович дуже важко іде на контакт щодо таких пропозицій.

І як вам вдалося?

На допомогу підключилася його менеджер пані Тамара Стрипко. Про неї ще будуть писати книги й знімати фільми. Адже це той менеджер, завдяки якому всі останні роки ми чуємо про Марчука. Пам’ятаю як сьогодні, вона запросила мене в студію художника на Пушкінській, де ми вдвох вмовляли його, наскільки буде цікаво й круто, щоб кияни і гості міста побачили виставку у ЦУМі до дня міста. Художник нас вислухав уважно і погодився. Ми обоє зітхнули з полегшенням. Потім ми запросили до майстерні для знайомства з художником Дмитра Палієнка разом з директором і куратором фундації Юлею Островською. Їхня команда вже далі займалася відбором робіт та організацією.

Одне можу сказати, що виставка настільки сподобалася Марчуку, що він вже й не хотів, щоб вона завершувалася. Адже хороша публіка, сучасний простір і його роботи створювали гармонійну атмосферу. Марчуку дуже таке подобається.

Чи відомо на якій стадії створення його музею? Адже ця тема теж тягнеться ще за часів президенства Віктора Ющенка і зараз це питання намагається зрушити з місця президент Володимир Зеленський.

Я впевнений, що «Музею Марчука» досі немає за ці півтора десятка років через брак бажання впливових людей у тих самих великих кабінетах, про які ми згадували на початку нашої розмови. Я це теж можу пов’язати із гібридною війною, яку веде проти України Російська Федерація. Не тільки протягом останніх 8 років, а весь столітній період. Росія веде не тільки гарячі бойові фази на Сході України, вбиваючи наших громадян, тимчасово анексуючи й окуповуючи нашу територію, но і також на інших фронтах в середині України. В тому числі і на культурно-мистецькому фронті. Керівники держави агресора зацікавлені, щоб в Україні нічого хорошого не створювалося, що може стати об’єктом гордості для нації. І через свої важелі впливу це робила й буде робити ще довго. І з цим потрібно боротися.

Цікаво, а як ви це пов’язуєте з даною ситуацією?

Поясню. Що означає створити «Музей Марчука» для Росії?! Всі звикли асоціювати його творчість з одними хатками у місячному сяйві й красивими пейзажами у техніці «пльонтанізм», яку художник сам винайшов. І безперечно це унікально. Але, насправді на його творчість слід глянути набагато глибше. А саме на його роботи 60 – 90-х років, де художник у своїй творчій манері зображає всю багатостраждальну історію нашої країни. Це все наявно проглядається в його проникаючих роботах, зокрема Голодомор та всі наслідки репресивної комуністичної машини проти нашого народу. Через свою творчість, яка розходилася з політикою радянської влади, художника переслідувало весь час КДБ. Іван Степанович мені неодноразово особисто розповідав, що йому представники каральних органів на допитах закидали, що він таким чином через свої роботи хоче показати Заходу реальну ситуацію життя в Радянському Союзі. І це тільки один із епізодів. Через те у 1989 році він змушений був емігрувати до Австралії, побоюючись за своє життя і мати можливість вільно творити.

І як ви гадаєте, чи зацікавлена влада в Росії і чи може вона так просто допустити, щоб в Україні з’явився ще один музей після Національного музею Голодомору. Де чимала частина робіт в хронологічній послідовності відомого на увесь світ Івана Марчука вкотре демонструватиме світовій спільноті її вікове знущання над нашим народом, яке вона завжди активно заперечує.

На вашу думку це буде реалізовано?

Дуже на це надіюся. Якщо теперішньому президенту Володимиру Зеленському вдасться це зробити за час своєї каденції – це буде велика перемога на культурному фронті. Пройдуть роки, зітруться з пам’яті багато різних позитивних і негативних моментів, а наступні покоління будуть знати і пам’ятати завдяки кому з’явився «Музей Марчука». Бо музей – це та культурна інституція, з якою люди будуть пересікатися щодня, відвідуючи його.

І ще хочу зазначити, що схожа сумна історія відбулася із художником Олександром Ройтбурдом, який будучи директором Одеського художнього музею, на культурній війні проти проросійських сил віддав своє здоров’я і життя заради становлення патріотичного духу в цьому регіоні. І якби такі Ройтбурди свого часу були в Криму, в Донецьку чи Луганську, то я впевнений цієї ситуації, яка зараз склалася в Україні могло б і не бути.

Автор:

Бажаєте дізнаватися новини столиці першими? Підписуйтесь на наш телеграм-канал - тільки актуальні новини Києва!
Коментуйте:
Новини по темі
“Я ніколи цього не говорив”. Кіссінджер заявив, що не пропонує здавати українські території, але він вважає, що у них має бути особливий статус у перемовинах

Колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер вважає, що його слова про те, що Україна має бути готовою поступитися Росії частиною своєї території, неправильно зрозуміли.Бажаєте дізнаватися новини столиці першими? Підписуйтесь на наш телеграм-канал – тільки актуальні новини Києва! Про це він заявив у новому інтерв’ю The Timе, пише “Гордон”. “Якщо ви прочитаєте, що я насправді сказав, я…

PARIMATCH вимагає від «Хрещатика» спростування

До редакції «Хрещатика» надійшов лист від компанії RILLIUS HOLDING LIMITED – власника бренду PARIMATCH. УБажаєте дізнаватися новини столиці першими? Підписуйтесь на наш телеграм-канал – тільки актуальні новини Києва! цій компанії вимагають спростувати інформацію, що міститься в нотатці, яку ми опублікували 26 квітня: «Політолог дорікнув ПаріМатч, не виходом з ринку білорусі та рф» (https://khreschatyk.news/politolog-doriknuv-parimatch-ne-vyhodom-iz- rynku-bilorusi-ta-rf/). Представники…

Маріуполь повністю залишився без лікарів, – міськрада

В Маріуполі більше немає лікарів. Деякий час працювали медичні працівники окупантів, однак й ті покинули місто.Бажаєте дізнаватися новини столиці першими? Підписуйтесь на наш телеграм-канал – тільки актуальні новини Києва! Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на Telegram-канал радника мера міста Петра Андрющенка. “Сьогодні Маріуполь залишився без лікарів. В Маріуполі працював московський десант окупантів в білих халатах в кількості 17…

Яскраві спалахи і стовп диму: під Ізюмом ЗСУ підірвали російські склади з БК (відео)

У Харківській області українські військові підірвали склади з боєкомплектами російської артилерії.Бажаєте дізнаватися новини столиці першими? Підписуйтесь на наш телеграм-канал – тільки актуальні новини Києва! Про це повідомляє командування Сухопутних військ Збройних сил України, пише “Главред”. Також опубліковані кадри з потужними вибухами російських складів з боєприпасами. “На Ізюмському напрямку наші військові підірвали склади з боєкомплектами російської артилерії”,…