10 тисяч українців вийшли на майдан Незалежності

 Коли ми відводимо війська на своїй території, це називається капітуляцією. Ми на своїй землі. Якщо відступаємо, а наш ворог ні, то даємо йому зелене світло: будь ласка, просувайтеся, каже 29-річна Ірина Бойко біля сцени на майдані Незалежності. На її плечах український прапор із часів Майдану 20132014 років.

6 жовтня опівдні в центр столиці вийшли до 10 тис. людей, за оцінками правоохоронців. Мітингують проти “формули Штайнмаєра”. Акцію назвали вічем “Зупинимо капітуляцію”.

На “формулу Штайнмаєра” 1 жовтня погодився представник України в Тристоронній контактній групі Леонід Кучма. Її підписали Росія, двоє представників бойовиків, які не є офіційною стороною перемовин, і представник ОБСЄ. Це має розблокувати проведення зустрічі в “нормандському форматі” між лідерами України, Росії, Франції та Німеччини. За цими домовленостями, на окупованих частинах Донбасу мають пройти місцеві вибори. Якщо Організація з безпеки і співробітництва в Європі визнає їх демократичними, Верховна Рада ухвалить закон про особливий статус Донбасу. Він узаконить терористичні утворення в межах України.

Об 11:35 на Будинку профспілок електронне табло показує +8°C. На майдані майже 200 людей.

“Суверенітет України під загрозою” надруковано на білих аркушах, що роздають посеред Майдану.

 Є ще жовтенький, жінка простягає листок. З одного боку марш української армії, з другого молитва українського націоналіста.

За 10 хв. на сцену виходять п’ятеро музикантів. Четверо з гітарами, один сідає за барабани.

Спиною до них стоїть чоловік із зеленим прапором. Постійно з кимось вітається.

 Це прапор Поліського району Київщини. Він розташований серед лісу, тому зелений, каже 60-річний учасник акції з позивним “Штірліц”. Він багато де був. Висів на Грушевського довгий час. Імєнно по центру, там стояла моя сотня Махновська. Зараз майдан не майдан, але треба заявить про себе. Свідомі люди розуміють небезпеку.

Піднімають плакат, написаний від руки на шпалерах: “Зелен­ский слуга Путина”.

 Якщо це буде на кожному кроці, Зеленский должен будет как-то оправдываться, каже 55-річна Олена Іжельська, яка тримає плакат. Все, что он делает в последнее время, по плану Путина. Очень хочется понравиться в Москве.

 Він не любить цю країну, ненавидить її, 52-річний Василь стоїть збоку й долучається до розмови. Коли ми на Майдані відстоювали свободу, коли на фронт ішли перші, він називав Україну повією. Для нього немає нічого святого. Він є слугою Путіна й олігархів. Має прийти інша влада воїнів, які кров’ю захистили незалежність. Ця влада може закінчити війну на умовах України. Тобто перемогти. Та Зеленський не має стержня.

 Мне 55 лет. Я часть жизни прожила при совке, про­довжує Олена. Її плакат періодично просять для фото. Хорошо помню, как раньше на любое дело надо было брать разрешение в Москве. Янукович так же себя вел. Последние годы от этого стали избавляться. А у Зеленского, видимо, менталитет совковый. Считает, что хозяев в Москве надо спрашивать.

Ближче до проїжджої частини 32-річний Ісмаїл Рамазанов піднімає кримськотатарський прапор. У січні 2018-го його затримала ФСБ у Криму, звинуватила в екстремістських висловлюваннях. За рік справу закрили.

 Я за цю країну боровся й боротимуся, каже Рамазанов. Ця акція про війну на Донбасі, про окупований Крим, про зраду тут, у Києві.

 До президента одна вимога щоб Крим, Донбас не йшли шляхом, який диктує Путін, каже заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, депутат від “Європейської солідарності” 54-річний Ахтем Чийгоз, курить праворуч від Ісмаїла. У нашій країні достатньо сил, щоб не пустити ворога. І вишвирнути його за шкірку. Десь говорять, що ми слабкі. Так, у нас немає такої великої армії, але в нас є патріотична армія, яка віддає своє життя за державу. А в Раші багато живого м’яса.

 У чому, окрім армії, наша сила?

 У людях.

О 12:27 на сцені стихає музика.

 Коли 2014 року ми під’їжджали до Дебальцевого, нам роздали жовтий скотч, каже зі сцени один з організаторів акції. Ми оголошуємо жовтий скотч на лівій руці символом опору ­капітуляції.

У натовп спускають клейку стрічку, люди намотують її на куртки вище ліктя. Оголошують хвилину мовчання за загиблими воїнами.

 Ми сьогодні тут, бо президент Зеленський обманює й маніпулює, бере слово політолог 42-річний Михайло Басараб. У всіх заявах і зверненнях каже, що він за мир. Ми всі хочемо миру. Але українці не погодяться на нього за будь-яку ціну. Говорить, що вибори на окупованих територіях пройдуть за українським законодавством. Друзі, яка різниця за яким законодавством пройдуть вибори на територіях, що не контролює Україна?

Біля сцени зустрічаються дві подруги років 23. Одна віддає книжку “Як ми пережили комунізм і навіть сміялися”.

 Я хочу сказати, щоб почули всі тут зібралися громадяни, а не “население”, говорить зі сцени екс-командир роти в батальйоні “Айдар”, народний депутат восьмого скликання 50-річний Ігор Лапін. Від імені своїх побратимів-добровольців хочу сказати, що нам нав’язують якісь червоні лінії. Для мене червона лінія це кров мого побратима в окопі, який завтра можуть змусити звільнити. І на них прийде сепарня, росіяни? Якщо завтра буде наказ відійти, а сліпе ОБСЄ знову не побачить росіян і їхніх танків, якщо громадяни Станиці Луганської, Золотого, Петровського будуть волати про допомогу, ми добровольці залишаємо за собою право зайняти ці позиції.

На оглядовому майданчику над Майданом близько двох сотень учасників. Звідси видно масштаби акції. Люди стоять навколо сцени, позаду неї, на проїжджій частині й у глибині площі, не доходячи до скульптури покровителя Києва Архістратига Михаїла.

 Влада має взяти до уваги протести. Поки що вони мирні, 39-річна Оксана Щербак тримається за металеву огорожу. Поряд стоїть її син.

 Тута сьогодні, як-то кажуть, коли щось терпиш, а цього не треба терпіти, додає 8-річний Олесь.

По центру оглядового майданчика стоять кілька іноземців. Розмовляють англійською.

 Більшість людей у Німеччині не знають про ситуацію в Україні. Я хочу краще зрозуміти Київ, говорить 65-річний Гарольд. Думаю, це важливо знати. Бо ми частина геополітичної гри купуємо російський газ. Можливо, ми можемо грати в неї, але не давати Україні порад. Я вчора дізнався, що “формула Штайнмаєра” це пропозиція Німеччини.

Біля Будинку профспілок чоловік у військовій формі розмахує червоним стягом.

 Це прапор 44-ї окремої артилерійської бригади, на якому наше гасло, рядок із “Кобзаря” “Вогонь запеклих не пече”, каже 42-річний Андрій Кобзар. Із 2014-го воював на Донбасі, нині демобілізований. Поряд із ним дружина, на її плечах червоно-чорний стяг.

 На Донбасі мало лишилося воїнів, які прийшли у 20142015 роках. Люди втомилися, здоров’я вже не те. Інтенсивність боїв знизилася, і в армію подалося багато відвертих заробітчан. Зарплатня виросла удвічі. Як старший сержант, командир відділення, я отримував 8 400 гривень. Це під час найпекельніших зимових боїв. Тепер зарплата за 20 тисяч.

Зараз можемо тримати фронт. Було би добре тактично поліпшити позиції. Але широкомасштабний наступ це м’ясорубка. Готові люди до цього?

Позаду мітингувальників, ліворуч від сцени, жінка висаджує три горіхи. Поливає з пластикової пляшки з-під “Фанти”. Починається дощ.

О 14:23 зі сцени зачитують резолюцію віча. Виступають проти “формули Штайнмаєра”, закликають вимагати в Зеленського, народних депутатів не ухвалювати жодних рішень на користь капітуляції. Організовувати осередки руху на місцях. “Європейську солідарність”, “Голос” і “Батьківщину” створити опозиційну платформу “Ні капітуляції”.

З боку Інститутської о 14:28 сходить п’ятий президент, депутат від “Європейської солідарності” 54-річний Петро Порошенко. Він у джинсах і чорній тонкій куртці. Його обступають учасники й журналісти.

 Дякуємо! починають скандувати.

 Петух! кричить їм на противагу чоловік.

Порошенко повільно рухається до центру мітингу. Кілька хвилин стоїть біля сцени.

 Ой, Петро Олексійович! зітхає вслід йому жінка.

 Я вас дуже люблю, Україна точно переможе, говорить Порошенко і поспішає назад на Інститутську.

О 14:30 віче співає гімн. Учасники перебудовуються в колону й ідуть угору вулицею Інститутською.

Попереду автівка з музикою. Першими за плакатом “Ні капітуляції” крокують люди у куртках Національного корпусу й Національних дружин. Запалюють рожеві фаєри, після них лишається сморід.

 Зелю геть! вигукують.

Навпроти готелю “Україна” висять афіші “Жіночого кварталу”, “Гуд найт шоу”.

 Ганьба “Кварталу”! кричить літня жінка.

Колона рухається між портретами героїв Небесної сотні.

 Коли ми позбудемося олігархів… говорять між собою учасники.

 Виростуть нові, вони, як таргани.

О 14:45 мітингарі заходять на територію Офісу Зеленського.

 Слуга виходь, президенти прийшли, скандує натовп.

 Сцикло! кілька разів повторюють люди.

 Нема сцикла, вихідне, відповідає собі під носа чоловік, що стоїть спиною до дверей Офісу. Біля них близько десятка поліцейських.

О 15:00 організатори оголошують вихід із території Офісу й ходу до Верховної Ради.

На Майдан повертаються о 15:50.

 Будьте пильні, як це було під час Революції гідності, звертається організатор у мікрофон. Закликає долучатися до руху опору. О 16:00 ще раз співають “Ще не вмерла України…”.

У Дніпрі спалили білий прапор

6 жовтня акції “Зупинимо капітуляцію” відбулися у понад 30 містах України. Люди виступали проти “формули Штайнмаєра”, що передбачає вибори в окупованих Росією районах Донецької й Луганської областей та особливий статус цих територій.

Мітинги пройшли у Києві, всіх обласних центрах, а також Кривому Розі та Нікополі на Дніпропетровщині; Маріуполі, Краматорську, Торецьку на Донеччині; Сіверськодонецьку на Луганщині; Мелітополі, Бердянську, Енергодарі Запорізької області, Козятині на Він­ниччині, Славуті на Хмельниччині, Кременчуці на Полтавщині.

У Дніпрі посеред площі спалили білий прапор. В Одесі виставили великі літери “Ні капітуляції”. У Харкові тримали плакати “Не прокатить”, “Тільки перемога”.

У США українці вийшли на мітинг у Лос-Анджелесі. У Чехії організували протест у Празі.