Після парламентських виборів 21 липня 2019 Україна отримала дуже розрізнену Верховну Раду, в якій впевнено почуватимуться провокатори і популісти. Бракуватиме комунікації політиків з народом, – про це сказав політолог Максим Розумний в інтервю Gazeta.ua.
Чи істотно може змінитися політичний вектор в Україні відповідно до нового розподілу політичних сил у парламенті? Колишня опозиція отримує доволі широке представництво.
Я не думаю, що вони відновлять свій статус. Група Медведчука при Януковичі відігравала роль менеджерів, посередників, яка не була самостійною силою. Це група, яка навряд чи самостійно здатна виступити вагомим фактором української політики. Це скоріше група політичних комунікаторів. Тому що за ними не стоять підприємства і мільйони людей, як стоять за Ахметовим. Тому сказати, що в Україні поміняється влада після парламентських виборів, я не готовий. Що точно може помінятися це політичний дискурс. Ми можемо втратити нашу правду, за яку ми боролися на майдані український погляд на речі. Завдяки потужному медійному ресурсу “Опозиційна платформа За життя” здатна доволі суттєво вплинути на ситуацію саме в інформаційній сфері та сфері громадських комунікацій.
Інформаційна війна не менш запекла за війну в окопах.
Звичайно. Тут дуже вагомим чинником може виявитися можлива переорієнтація Ігоря Коломойського з його ресурсами. Він уже починає підігрувати російським меседжам, говорить про “громадянський конфлікт на Донбасі”. Тому в інформаційному просторі може бути внесок не тільки Медведчука, Бойка і Рабіновича, а й Коломойського. Інформаційні ресурси Пінчука теж можуть змінити в якийсь момент тональність, оскільки у них є зацікавленість в економічній співпраці з Росією. Але це кардинально державний курс України не змінить.
Зараз я бачу загрозу не стільки в посиленні цих сил, не стільки в їхній медійній присутності, скільки у слабкості українського патріотичного середовища. Його ідейна база, стратегічне бачення, здатність приймати рішення, гнучкість в інформаційному пол, явно недостатня для того, щоб робити українську справу. Оце найбільша проблема.
На сьогоднішній день партії це одноразові політичні проекти, які просто збираються, як циркова, трупа, на якийсь один сезон. Або, як команда кораблі: на березі зібралися, попливли, вернулися, і все, проект закінчений
Зв’язок громадськості і політиків проблемний. З багатьох причин. Наша еліта не достатньо вихована, не достатньо функціональна, не розуміє і не вміє багато чого, вона некомпетентна. Але при цьому вона дуже хитра. Її некомпетентність доповнюється кар’єризмом. Політична еліта перейнята не долею держави, а тим, як залишитися на плаву і в кріслах міністрів і депутатів. Коли вони приймають будь-яке політичне рішення, у них основний критерій як це позначиться на їхній кар’єрі. Як це вплине на Україну, їм байдуже.
Чи здатні вплинути на ситуацію молоді новостворені партії, як от “Голос”?
Я не вважаю “Голос” політичною партією. Ні він, ні “Слуга народу” не мають політичної суб’єктності. Я підозрюю, що ця суб’єктність і не сформується. Навіть у Європейській Солідарності Петра Порошенка політичної суб’єктності так і не виникло. Є Петро Порошенко, а що являє собою блок Петра Порошенка Європейська Солідарність, ми так і не зрозуміли. Це ми говоримо про досвідчених політиків, які вже по 20-30 років в українській політиці. А у молодих партіях ситуація ще критичніша: просто під чесне слово шоумена і музиканта зібралися люди, яких ми раніше не знали, вони й самі одне одного не знали. І ми очікуємо, що вони матимуть спільну програму і спільне бачення. Так не буває.
Тому я думаю, що ми отримали дуже розрізнену Верховну Раду. Там будуть різні голоси, але бракуватиме чітких і послідовних позицій. Зате в цьому середовищі впевнено почуватимуться провокатори і популісти. Комунікація з народом буде, але вона не вестиме до нової якості політичного життя.
Чи може консолідувати партійців авторитет лідерів?
Можливо, і ні. Не конче нові партії будуть слухняно виконувати волю Вакарчука чи Зеленського. Навіть такому лідеру як Петро Порошенко буде нелегко утримати свою команду. Хоча, мабуть, Європейська Солідарність таки буде однією з найбільш консолідованих в новому парламенті. З Порошенком лишилося ядро його команди, і тому розбіжностей в цій команді не має бути.
На Київщині знайшли залишки ударного безпілотника
Вночі внаслідок стрілянини в готелі Києва загинув 27-річний чоловік
В одному з сіл Київщини відкрили пам’ятну дошку військовому Валентину Льодовому
У Києві дії хуліганів спричинили зупинку міської електрички на Дарниці
В нашій історії виражену суб’єктність мала хіба що компартія?
У перші роки незалежності політики ділилися на проросійських і проєвропейських. Умовно кажучи комуністи і рухівці. Це протиставлення було доволі чітке, стійке, воно мало ідейну мотивацію. І тільки під кінець 1990-х років ця біполярність розпалася. Після парламентських виборів 1998 року з’явився політичний плюралізм, який відразу ж осідлали і стали використовувати на свою користь олігархічні групи.
Тому на сьогоднішній день партії це одноразові політичні проекти, які просто збираються, як циркова, трупа, на якийсь один сезон. Або, як команда кораблі: на березі зібралися, попливли, вернулися, і все, проект закінчений. У таких умовах ми не отримаємо політичну відповідальність, якої б нам хотілося.
Повне інтерв’ю з Максимом Розумним читайте в журналі Країна.
ЦВК опрацювала 100% протоколів голосувань на позачергових парламентських виборах, утім офіційно про їхні результати не оголошувала.
Найбільшу підтримку отримала партія “Слуга народу” 43,16%. За неї віддали голоси понад 6 млн українців.
На другому місці “Опозиційна платформа За життя” 13,05%. Її підтримали майже 2 млн громадян.
“Батьківщина” Юлії Тимошенко отримала 8,18% підтримки, що дорівнює понад 1 млн голосів.
“Європейська солідарність” Петра Порошенка у процесі підрахунку голосів опустилася з третьої позиції на четверту. Партія отримала підтримку 8,1%, що дорівнює близько 1 млн голосів виборців.
Останньою партією, яка пройшла до парламенту, стала “Голос” Святослава Вакарчука. Вона отримала 5,82% підтримки, що дорівнює понад 850 тис. голосів.
