На думку Олени Шиян, співзасновниці проєкту Memagram, почуття гумору є несумісним зі страхом. Те, що у 2020 році починалося як хобі для розваги під час пандемії, сьогодні переросло у повноцінну мемну агенцію та справжній архів національної пам'яті. В інтерв’ю для «Київінформ» Олена, попри свою зовнішню стриманість, детально пояснила, як короткі форми контенту стали голосом нації та чому українці починають генерувати жарти у відповідь на будь-який потужний стрес.
З наукової точки зору мем — це одиниця культурної інформації, яка миттєво викликає емоцію. Олена прийшла до цього через суспільно-політичну діяльність, помітивши, що складні новини набагато легше сприймаються через призму сарказму. Створений у 2020 році Memagram став однією з перших українських платформ, яка не лише поширювала меми, а й дбала про авторське право творців, підписуючи кожного розробника. Команда навіть заснувала премію Ukrainian Memes Awards, де найкращі автори отримували статуетки «Оскара».
Під час повномасштабного вторгнення меми стали частиною інформаційного спротиву. Олена згадує свої власні роботи, які потрапляли в «Єдиний марафон», зокрема про Чорнобаївку чи зворушливий мем про ППО та любов. Вона переконана, що гострий гумор, навіть такий, що балансує на межі «розлюднення», є природною захисною реакцією на звірства ворога. Деякі образи, як-от соняшникове насіння чи російський корабель, вже стали світовою культурною спадщиною, а американці навіть захоплюються нашою «Щекавицею».
Меми також диктують правила гри бізнесу. Приклад Вінницького водоканалу з пуголовком Едіком показує, як гумор знімає негатив, тоді як кейс Monobank демонструє, що іноді бренд змушений підлаштовуватися під мемну хвилю, яку неможливо зупинити. Сьогодні меми працюють у тандемі з журналістикою: медіа дають глибину, а картинки — швидкість охоплення уваги. Водночас Олена застерігає від токсичності: мем може як руйнувати стереотипи, так і підсилювати мову ворожнечі, тому відповідальність автора залишається ключовою. Наразі команда мріє про створення великого архіву мемів, адже за роки великої війни їхня кількість стала настільки колосальною, що це потребує серйозного музейного підходу.
