З фондів відібрали роботи, що зображують різні місця України, де бував Тарас Шевченко. Це село Моринці, де народився поет, вид на Дніпро з Тарасової гори, маєтки українських дворян, з якими спілкувався Шевченко. І звісно ж Київ, в якому є кілька установ, що названі іменем поета, серед яких — і сам музей.
До слова, твори художника Миколи Лихошви виставляють вперше, відколи вони були подаровані музею. Микола Петрович є праправнуком Тараса Шевченка у четвертому поколінні по брату Микиті. Чільне місце у його доробку займає Шевченківська тематика та образ України. Зокрема, це серія робіт живопису і графіки «Земля, яку сходив Тарас малими босими ногами».
«Назва «Місця щасливих людей» не має прямого значення. Місця, в яких бував Шевченко, у нього не завжди пов’язані зі щастям. Але разом з тим багато людей, особливо які вимушено перебувають за кордоном, відчувають, що вони щасливі були б бути тут, в цих місцях, — пояснила «Вечірньому Києву» заввіділом розвитку Національного музею Тараса Шевченка Тетяна Дубина. — Звісно, Шевченко був в інших умовах. Також частково вимушено провів багато часу за кордоном, поза Україною. Але коли він приїхав в Україну вже дорослою людиною, це змінило його життєвий напрямок і шлях.
До цього він хотів поїхати за кордон, але повернувся в Україну жити та працювати після завершення навчання. І усі його подорожі Україною супроводжувалися величезною кількістю віршів та художніх робіт. В нього були прекрасні подорожні альбоми, де він робив замальовки. Очевидно, що це для нього був дуже благодатний і плідний шлях. Що приносив йому щастя, попри різні негаразди».
Тетяна Дубина розповідає, що музейники прагнули показати Шевченківські місця, якими сьогодні подорожують. І це не тільки Канів, Моринці чи Кирилівка. Але й маєтки, в яких він бував, як маєток в Качанівці чи маєток Лизогубів у Седневі.
«Люди хочуть постояти там, де стояв Тарас Григорович. Це як приєднатися до історії, і Шевченківські місця дають таку можливість, — зазначає вона. — З Шевченком асоціювати себе українцям, з одного боку, легко, а з іншого — складно, це непростий діалог з генієм. Навіть для нас, працівників музею, які здавалися б думають про Шевченка щодня, Його творчість та життєвий шлях виводять й нас на такі інсайти, яких не очікуємо».
Наукова співробітниця зазначає, що зміну життєвого шляху можна спостерігати у листах Шевченка. У 1843 році він взяв академічну відпустку в Академії мистецтва в Петербурзі, де навчався, і приїхав в Україну. Хотів відвідати рідне село, привіз картину «Катерина» Тарновському, що виконав на його замовлення. І листи, які передували його приїзду, були сповнені планами щодо закінчення навчання та поїздки до Італії. Такий був можливий шлях розвитку кар’єри художника в той час, і академія давала такі перспективи. Після подорожі Україною, коли академічна відпустка закінчилася, і він повернувся завершити навчання, отримати атестат, усі його листи сповнені іншим: «Ну коли вже я закінчу? Поїду в Україну. Хочу там жити та працювати».
До слова, Тарас Шевченко дуже хотів працювати в Університеті святого Володимира (зараз КНУ ім. Шевченка — Ред.), на посаді професора малювання. Його навіть туди зарахували, але на жаль, він не встиг попрацювати.
«Мені здається, що погляд дорослими очима на Україну змінив його життєвий вектор в тому плані, що Тарас Шевченко почав думати не тільки про своє особисте благо, — поділилася Тетяна Дубина. — Коли вийшов Кобзар, Шевченко ще був молодим поетом, йому було 26 років, і він напевно сам не все ще усвідомлював. А те, яким ми знаємо Тараса Шевченка, його поезія, яка найбільше торкає людські серця, була написана якраз в той період, коли він подорожував Україною: „Борітеся — поборете“, „Заповіт“. Очевидно, що тоді він почав ставити ідею вище за своє особисте благо. І за це, на жаль, поплатився».
«Місця щасливих людей»
Коли: до 30 березня, графік роботи: середа-неділя: 10:00-18:00 (каса працює до 17:15)
Де: Національний музей Тараса Шевченка, бульвар Тараса Шевченка, 12
