До 115 дня народження геніальної художниці Марії Примаченко, мистецтвознавиця та етнологиня, заслужена журналістка України, Людмила Лисенко представила трикнижжя, яке сповнене спогадів, невідомої загалу інформації, адже авторка дружить з родиною мисткині 50 років.
Марія Примаченко супроводжує Людмилу Лисенко з 1968 року. Ще 1990-го вона презентувала документальний фільм про художницю, фрагмент якого продемонструвала під час заходу.
Кінороман пані Людмила хоче розбити на невеликі серії, щоб читача очікувало продовження. У них — буде спроба показати долю українки, яка мала дар Божий відчувати світ зсередини, передбачувати й передати це у фарбах та образах.
Як зізналась Людмила Лисенко, Марія Овксентіївна не любила про себе ні дивитись, ні читати:
«Вона казала, що на екрані вона погана, а те, що написали — це — ніщо. і взагалі. що вони можуть написати? Але у мене в житті була ситуація, коли я була на возику і з паличкою, у мене була проблема з ногою. І вона зрозуміла, що я відчуваю її біль. Як вона ходила на одній ніжці… І вона сказала, що якщо я хочу написати про неї, то треба розказати про людей. Щоб писати цей роман, треба було наситити його дійовими особами. Їх там вже 120.
Хто ж ці дійові особи? З-поміж рідних та близьких, які були біля пані Марії, у неї в житті були люди, яких вона називала «странніки».
Уявіть собі, Марія Овксентіївна жила у селі, двічі на рік вона виїжджала у ліс і двічі за життя була у Києві.
«Вона мала город, стежку, клумбу і хату… І більше — нічого. Вона мала космічну уяву, фантазію, вона мала глибокий світ всередині», — згадує авторка кінороману «Світотворення від Марії».
За її словами, під час зустрічей, Марія Приймаченко багато розповідала про те, як після війни приходили багато «странніків», які розповідали про життя. І ці «странніки» давали інформацію для її думок. І тому ці герої стали героями її життя.
«Ці люди могли жити у її сім’ї по місяцю-два. І вона вже без них жити не могла. І ці люди потім брали її картини з собою. Один „страннік“ шив чоботи, інший копав криниці, а її картини з ними рухалися Україною, вони передавали їх. І коли побачили ці картини люди з „райкому“, то сказали, що „треба зайнятися цією людиною“, бо вона є небезпечною для України. Там не було ніяких образів чи символів, але там був оцей колорит… От чому ми чаруємось її феноменом — образом через колір, вічний фольклор, образотворчий», — розповіла пані Лисенко.
Авторка трикнижжя згадала, що пані Марія, коли до неї приїжджали вчені, які розповідали їй про фольклор, як науку, казала: «Так, це цікаво. Але я знаю інше, у мене є «дання».
Саме тому у кіноромані є сни Марії. Її сни — це і є «дання».
Підозрюваного у вбивстві підлітка на станції фунікулеру, що зараз перебуває у СІЗО, можуть випустити
Вбитий у київському фунікулері хлопець був учнем 10-го класу та займався футболом
Вбивство у фунікулері Києва — стало відомо, де працював нападник
У Києві знайшли тіло людини під ЖК "Славутич", що загинула внаслідок падіння з будинку
«Її творчість — це її дання від Бога. Як і її передбачення. А вона передбачила війну, вона передбачила Чорнобиль. Один з її снів — фактично документальний. Про Чорнобиль. «Сниться мені весна. цвіте… бачу вишневий сад догори дубала став, коріння пішло до неба, а гілки пішли в землю. І вогонь… Я не можу прокинутись від цього сну», — розповіла про розмову з Марією Примаченко Людмила Лисенко.
Так вона зрозуміла, що її роботи, які магнетично притягують увагу людей, незалежно від віку, рівня освіти та національної приналежності — з’явились на світ завдяки «Божому данню».
Фактично, кінороман — це спогад-вдячніть долі за знайомство і спілкування з обдарованою Богом українкою.
Авторка розповіла й про кохання художниці, про її чоловіка Василя. Про те, що саме любов і мистецтво творили її життя.
Петро Гончар, художник, генеральний директор НЦНК «Музей Івана Гончара» згадав, як вони з дружиною, Ніною Матвієнко, багато років дружили з Марією Овксентіївною.
«Вони обидві — Марія І Ніна, прояви українського архетипу. Там немає і не потрібно логіки, пояснень. Це пряма проекція народного духу, проекція підсвідомості. вони так і говорили з людьми безпосередньо! Це були чисті емоції!» — поділився пан Гончар.
На спогади про постать Марії Примаченко та обговорення твору про неї завітали гості: Юрій Ковалів, Олександр Найден, Петро Гончар, Олесь Соловей, Любов Голота, Катерина Мотрич, Ольга Кобець, Михайло Сорока.
Як написали про захід у Національному музеї літератури України, впродовж двох годин презентації кінороману Людмили Лисенко, мова йшла про феномен Марії Примаченко, а також «про архетипи й знакові системи трипільської культури, про наскрізне бачення Марією етногенетичного коду української нації та про ключ до протистояння України ворогові».
Журналістка, дослідниця та викладач Київського університету імені Бориса Грінченка Мар’яна Ангелова поділилась своїм відкриттям, яке зробила під час презентації книги та перегляду документального фільму про Марію Примаченко.
«Внутрішнє „ах!“ у мене викликало те, що ця жінка була одержима не лише образами. Вона мала Богородичне ім’я — Марія. творити образи, які приходили у її уяву було важливо, але у неї була і місія стати мамою. вона буде хотіла дитя. І ця місія також відбулась. У неї народився син, він став художником, він продовжив їх рід», — поділилась враженнями пані Ангелова.
Її також вразила «позамежна фантазійність» малюнків Марії Примаченко. Вона зрозуміла, що художниця була свого роду «ретранслятором» чистої енергії, яку передала нам у своїх картинах. Саме тому ми зачаровані ними.
Під час заходу акторка Галина Стефанова прочитала уривок з роману, а кобзар, бандурист і лірник, лідер гурту «Хорея Козацька», народний артист України, воїн ЗСУ та лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Тарас Компаніченко виконував народні пісні та пісню-присвяту полеглим українським воїнам.
Читайте також: У Києво-Печерській Лаврі будуть представлені 50 робіт ранньої Марії Примаченко
