Гроші треба всім: за чим йдуть до нардепа-мажоритарника. Репортаж з першого прийому

Тиждень із 23 до 27 вересня народні депутати працювали на округах. Парламентарії Верховної Ради 9 скликання мали провести перший прийом громадян. Кореспонденти Gazeta.ua відвідали такий прийом одного з народних обранців у Могилів-Подільському на Вінниччині.

Місто є центром округу № 16. На дострокових виборах тут переміг 47-річний Геннадій Вацак. Він уперше став нардепом. Балотувався від партії “Європейська солідарність”. Набрав 36,63% голосів. Більшість людей підтримали партію “ЄС” – 31, 50%. За “Слугу народу” проголосувало 25,39% виборців.

Вацак – підприємець. Володіє кондитерським домом “Вацак”. Започаткував кондитерську фабрику. Мережа магазинів працює по країні. Спонсорує місцеву футбольну команду “Спартак-Вацак”.

У Могилів-Подільському живе 31 166 людини.

Прийом нардепа запланований на 26 вересня. Охочі повинні були завчасно записатись. Оголошення про це були на приймальні депутата, міській раді та у соціальних мережах.

Приймальня депутата знаходиться у центрі міста, на проспекті незалежності. Поруч центр зайнятості та продуктовий магазин. Чай коштує 10 грн.

– Ох, яке пиво привезли. Усе в пилюці. Тепер це все ще витирати прийдеться, – обурюється чорнява коротко стрижена продавчиня. Розмовляє по телефону. Людка, почекай трохи, піду чай зроблю людині. Бо ж на прийомі чекати не будуть.

Приміщення приймальні орендують на першому поверсі у новій будівлі. При вході висить табличка. Усередині 2 кімнати. Звичайні дешеві шпалери, декілька шаф і стільці. На столі біля входу стоїть дві тарілки з пісочним печивом та дві пляшки мінералки.

О 12:30 відвідувачі заходять у приймальню і сідають на стільці. Кому не вистачає місця, чекають на вулиці. Люди не охоче їдять печиво. Більше п’ють воду. Збирається біля 36 людей. Серед них депутат Вендичанської селищної ради, ветеран АТО, голова ОСББ. Молоді майже немає. Старші обговорюють проблеми і жаліються на життя.

– Прочитала в міській раді, що буде прийом. Прийшли з сусідкою, бо треба щоб грошима трохи поміг нам , – каже 70 річна Валентина Блажко. В руках тримає документ з підписами. – Маємо 15 квартирний будинок, проводимо каналізацію. Вже по 13 тисяч скинулись Минула влада не помогла. Казали, що можуть техніку дати. А навіщо вона нам, якщо ми вже самі купили. Обіцяють тільки. Якби нормально людям допомагали, а не язиками чухали.

Заходить сивий чоловік з тростиною. Кульгає.

-Ще можна записатися? Я з цукровим діабетом. Важко стояти, – каже.

-Треба раніше записуватися. Ну сядьте, зараз може пустять вас, – каже секретар 48-річний Олег Колібаба.

-Лікарня у нас краще б взагалі не працювала. Приходиш і зразу гроші їм давай. Головне, що мають кармани широкі. А на прийомі ні разу тиск не міряв, – каже пенсіонерка 59-річна Валентина Григорівна. Прізвище просить не називати. Одягнена у темно-синій светр. Має світле меліроване волосся.

– Ой за лікарні мовчіть, – приєднується до розмови 44-річна Наталія. Прізвище не називає. На ній зелена куртка. Волосся зібране в хвіст. Заплакана. Синові 24 роки. На стройці робив. Зламав тазову кістку. Робили недавно операцію. Заплатили 5600 гривень. Для мене це великі гроші. Маю чотирьох дітей на утриманні. Чоловік втік. Лікарі бачуть, що в людей горе, то ще більше наживаються на цьому. Толку від їхнього лікування нуль. Ні ворушитись не може. Ой, інвалідом лишиться. Прийшла просити грошей у Вацака. Треба рятувати сина.

О 13:00 приїжджає народний депутат. Вітається і одразу йде у кабінет. Людей до нього викликають по черзі, за номерами.

-Прийшла просити дитячий майданчик, – говорить 58-річна Антоніна Шпаргалюк, депутат Вендичанської селищної ради. – У районі чотири багатоквартирних будинки і приватний сектор. Дітей багато, а гратися нема де. Поруч є лікарня, яка завалюється. То бігають гратися туди. Самі розумієте, що це небезпечно. Пообіцяв, що в березні буде нам майданчик. Ну тоді й побачимо, що то за нова влада.

Дехто намагаються пройти без черги.

-А чого вони йдуть без черги? Три хвилини мені можна приділити уваги? Я тут три часа вже стою, – починає сваритись чоловік. Ім’я не називає. Каже, що ветеран АТО. Одягнений у теплий сірий светр, має вуса. Можна мене уважити не через 23 чоловіка, а хоча б через 10.

-Та хай вже проходить, господи, – махає рукою жінка, років 50. Стоїть у черзі перед ним. У руках тримає папку з документами.

Більшість людей приходять за грошима. Просять на лікування.

-Я інвалід другої групи. Невроз, – жаліється 28-річна Тетяна Антипенко. -Все життя дома сиджу. Не працюю. Треба гроші на повне обстеження у Вінниці. Пачка антидеприсантів коштує 600 гривень. Бровко (мер міста Могилів-Подільський) грошей не дає, З мамою знімаємо квартиру за дві тисячі. Вона все на своїх плечах тягне. Зарплата 3700 і моїх півтори. Вацак допомагає. Щомісяця платить по 800 гривень. Але цього мало. Для того, щоб прожити нормально треба тисяч десять. Бо нема даху над головою. 15 років стою у черзі на квартиру. Тільки обіцяють.

З криком забігає жінка.

-Блін, Лєна. Я очередь свою промахала. Пішла чай брати до магазину і язиками вчепилась, – звертається до подруги. Має чорне коротке волосся. У руках тримає телефон.

З кабінету Вацака виходить жінка. Тримає в руках тростину та блокнот. Має темне кучеряве волосся.

-За державу обідно. Кажуть, що майбутнє побудують. Звісно, маючи стільки нулів на карточці. А я як прийшла гола в цей світ, так і піду гола, – каже 70-річна Тетяна Оранська, голова ОСББ “Жовтневий”. – Обіцяв до виборів зробити в районі дорогу. А тепер каже, чекайте до березня, доки побудується нова кондитерська фабрика.

Прийом триває до 15:00.

-З людьми працюю більше 20 років, – каже Геннадій Вацак, поки люди розходяться. -Усі їхні проблеми знаю. Вони життєві. Прикро чути, що не вистачає грошей на лікування. Зараз всім важливіше знати, що їхній сім’ї є що їсти, є за що лікуватися і вчитися. Найважче приймати правильні рішення, за які б потім не було б соромно. Перший день у парламенті сподобалось, що депутати дотримались обіцянок. Прийняли багато законів.Приємно, що не виникало суперечок. Зняли недоторканність. У фракціях і групах було порозуміння. Коли важко, знімаю втому спортом. Не курю, не п’ю. Більше 20 років живу в турборежимі. Іноді нервую, бо кожне рішення тягне за собою серйозну відповідальність.