Білоцерківські байкери реставрують неробочі байки і роблять з них "Бандероцикл" для фронту

Вільні до війни, ці люди не належали до жодного з мотоклубів, зараз об’єдналися, назвалися ГО “Об’єднаний байкерський фронт” і заходилися допомагати ЗСУ, розповідає видання "Громадський ревізор".

Підприємці Олександр Стогнієнко та Павло Черненко, з ними Ашот Арушанов (“Сальвадор”), актор, засновник і президент масштабного мотофестивалю “Тарасова гора”, неймовірними зусиллями формують підтримку нашим воїнам – щотижня на передову везуть одяг, продукти харчування, засоби гігієни та, звісно ж, мотоцикли. Відремонтовані та вдосконалені старі “Карпати”, “Дніпро” тепер можуть перевозити поранених, багато вантажу при переїзді військових, та виконують чимало нових призначень.

Відновлення одного мотоцикла потребує від 15 до 30 тисяч гривень. Куплені у людей за гроші – мають кращий стан, мотоцикли, які нам просто віддають, аби не викидати – це просто каркаси, такі собі мотоскелети. Їх робимо “з нуля”: встановлюємо двигуни, ремонтуємо, фарбуємо, додаємо спеціальне устаткування. Наприклад, на коляски встановлюють міномети, забивають в них боєкомплекти, можна транспортувати поранених. Є мотоцикли для розвідників – просто сісти і швидко повернутися назад. Павло Черненко

Ніколи не їдемо до хопців з порожніми руками, тобто тільки з мотоциклами. Веземо гуманітарку і медицину для парамедиків, та госпіталів. Всі наші бійці дуже хочуть чогось домашнього: вареників, ковбас, копченостей. Маємо таких людей, що готують смаколики. Волонтери передають одежу: футболки, труси, шкарпетки, сухпайки, воду, напівфабрикати. Тобто мотоцикли завжди їдуть у супроводі під зав’язку навантаженого буса.

У Каневі два роки поспіль не чути гуркоту мотоциклів. Мотофестиваль “Тарасова гора” перенесено через карантинно-коронавірусні, тепер – воєнні обставини. Тим часом батько фестивалю Ашот “Сальвадор” Арушанов успішно викладається у волонтерській сфері. Має хист домовлятися, передавати, в цілому конектити людей. Вважає, що у волонтерстві він багато корисніший, аніж якби був “на нулі”.

Але якщо без мене там буде капець – піду. Поки не фестивалимо, проте неухильно дотримуємося традиції: минулого і цього року, першої суботи літа збиралися у Каневі, піднялися разом на Тарасову гору. Заодно присутнім показали свої реставрації, мовляв, робимо потрібну справу для фронту, приєднуйтеся. Вшанували пам’ять Кобзаря і роз’їхалися. Просто обійшлися без наших чотириденних гулянь.

Замість фестиваля влаштували трохи свята військовим. У Переяславському районі є реабілітаційний центр для наших хлопців. Ми їм привезли гурт “Спів братів”. Зібрали трохи грошей, купили іонізатор, на решту придбали й відправили на передову генератор. Зараз військові просять електромотоцикл, щоб безшумний, а він дорогий не слабо. Думаємо, може Олександр розпочне власне виробництво.

Ви не можете уявити, яке значення має кожен наш приїзд для хлопців. Так, вони знають, що про них згадують у новинах в цілому, але, коли до них приїздять з тилу, з гостинцями – це щось надзвичайне. Бійці напряму бачать тих, заради кого вони воюють, без посередників відчувають нашу вдячність. Контакти з нами, тиловими – то життєдайне для наших хлопців.

Роботу для війни підприємство Олександра Стогнієнко починало з бронежилетів. Спрямоване на виготовлення деревообробних інструментів, після 24 лютого, виробництво швидко перепрофілювалося на плитоноски.

Ми виготовили близько 11 тисяч “броніків”. З-закордону везли сталь шведську, різали, шили плитоноски. Коли потреба у них відпала, ми гуртом переключилися на мотоцикли. 19 лютого тільки познайомилися, 24-го – війна. Тоді поранення Паші, яке здружило нас ще більше. Врешті, ми зібралися за цим столом, обговорили-порадилися і 3-го березня 2022 року офіційно зареєстрували “Об’єднаний байкерський фронт”. В середньому ГО реставрує і доправляє на “нуль” два мотоцикли в тиждень. Станом на зараз фронтовими дорогами катається десь 50-60 мотоконей. До кінця сезону, поки стоїть погода, плануємо підняти це число до 100. Потім задощить, дороги розкиснуть, і мотоцикли стануть не потрібними. Тоді займемося багами – це щось таке з двигуном, але має кабіну, багажний відсік і пічку. А потім знову буде літо і буде перемога.

Олександр не приховує – громадській організації “Об’єднаний байкерський фронт” допомога дуже потрібна. Помалу допомагати у волонтерстві киянам долучаються байкери з сусідніх областей – Полтавської, Черкаської, Дніпропетровської, але коштів все одно не вистачає. Неможливо пояснити чому, проте найбільший рівень байдужості до співпраці досі зберігається на заході України.

Центр українізації давно перемістився із Львівщини, Тернопіля, Прикарпаття у Київ та Полтаву. Минулого тижня віце-президент одного байкерського клуба мені сказав: “Ми поза політикою”. Уявляєте, ця фраза досі існує! І на сьогоднішній день жоден клуб не виступив, як організаційна об’єднана структура, щоб заявити: ми, як організація, своїх не залишаємо. Так, локально, окремо, нашим ЗСУ допомагають. Але об’єднаної потужної діяльності нема.

Попри те, що байкери “об’єднаного фронту” щотижня їздять у гарячі точки на лінії зіткнення, встигають чітко розпланувати діяльність ГО на повоєнний час.

Організація працюватиме для байкерів і після перемоги. Зараз їх дуже багато воює на передовій. Коли вони повернуться – від нас надамо моральну допомогу, якщо хтось не повернеться – всіма силами допоможемо сім’ям загиблих захисників. Пораненим бійцям запропонуємо повернутися в життя, наприклад, мотореабілітацією.

Видання ставить запитання до Ашота: на мотофест “Тарасова гора” до 2014 року приїздили і росіяни, і білоруси. Знаємо, що зараз на окупованих територіях багато громадян України залишилися через те, що чекали й бажали “рускій мір”. Вони чіпляють триколор на свій байк, а після війни оці ждуни українського походження, білоруси, хороші росіяни приїдуть на відновлену “Тараску”. Адже кредо мотоциклістів: “Байкери поза політикою”. Маєте, що їм сказати?

“Байкер поза політикою”? Фу б…я. Ще й досі такі ідіоти є? Так сказати можна було до 2014 року. Я теж сповідував цю позицію – не лізти в політику як таку. Навіть в плані рекламувати, агітувати, балотуватися. У 14-му році вислів втратив свій сенс, тоді воно все перестало бути політикою, а стало нашим життям. А як ти можеш залишатися осторонь життя? Осторонь дому, осторонь країни? Хоча, можеш, якщо ти амеба. Пам’ятаю, як приїздили на фест гості з Маріуполя, Донецька, й серед сувенірів запитували, наприклад, маєчки, щоб була символіка “Тарасової гори”, але без державних символів: тризубів, прапора – і все це, зверніть увагу, ДО початку війни на Донбасі. Тут два варіанта. І обидва – л..но. Буде грати відчуття самого моменту, коли мені під руку попадуться – якщо це трапиться деінде. Такі “гості”, як мінімум зі сцени вибачатися за всю свою країну могли б. Але не будуть. На фестиваль їм дорога закрита назавжди.