Про це повідомляє Укрінформ.
«Про нього говорили тисячі разів як про видатного борця, воїна духу. Але я про нього можу сказати як про людину, з якою прожив більшу частину свого життя. Він - мудрець, чоловік, який був готовий віддавати все за свою ідею, пожертвувати всім заради майбутніх поколінь. Мене він ростив саме як свою заміну. І його научання для мене зараз є основою життя»
Український дисидент помер 19 липня після тривалої хвороби. Провести його в останню путь прийшли близькі, друзі та родичі, зокрема політик Степан Хмара, сестра Василя Стуса Марія Стус, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.
«Три ув'язнення, майже 14 років таборів... І попри все, він залишився таким, яким починав свій шлях. Жодна влада його не зламала та не підкупила. Для мене він також цінний як людина, яка писала історію. Саме Василь Васильович зробив найбільше для історії дисидентського руху, записавши спогади його учасників», - екс-глава Інституту нацпам'яті В'ятрович.
Як невтомного трудівника запам'ятав Овсієнка історик Вахтанг Кіпіані, бо «патріотизм для дисидента означав дію, яка була невидимою, але на десятиліття нестиме користь».
«Він записав і розшифрував сотні інтерв'ю з людьми, які брали участь у визвольному русі зі зброєю в руках, дисидентами, тими, хто перебував у психлікарнях. Він їздив у села й містечка, де ці ніким не визнані, нікому не потрібні літні люди жили. Деякі інтерв'ю записувалися десятками годин, а то й не один день. Коли інші шукатимуть інформацію про учасників руху опору, вони обов'язково натраплять на роботи Овсієнка»
Овсієнко також організував до п'яти експедицій до урочища Сандармох та на Соловецькі острови, підкреслив його друг і учасник експедицій журналіст Ростислав Мартинюк. За словами останнього, молоді люди, які брали участь у тих поїздках, «поверталися іншими, переродженими, кращими українцями».
«Навіть коли я телефонував йому (Овсієнку - ред.) до лікарні або навідував, то не обходилося без анекдоту, жарту, світлої приповідки. Тому ця людина - сонечко. Він грів навколо, і за все життя я не чув від нього кривого слова. За 13,5 років у в'язниці він не осквернився на слово ніде і ніколи. Він - приклад того, як можна освячуватися, живучи звичайне життя», - додав Мартинюк.
Своєю чергою речник Генерального штабу ЗСУ Андрій Ковальов зазначив, що перейняв від Овсієнка принцип «робити тут і зараз».
У Києві дезертири допомагали ухилянтам знятись з військового обліку
У Києві люди вийшли на акцію "Free Azov" на підтримку військовополонених
Віддав життя за Україну — на фронті загинув військовий із Київщини Сергій Зінченко
Американський благодійник викупив ЖК у Софіївській Борщагівці та вже надав квартири для переселенців
«Пан Василь займався збереженням пам'яті про національно-визвольний рух до того, як це стало мейнстримом. У нього був принцип - це ніхто не зробить, окрім нас. Мені здається, що принцип про те, що потрібно діяти тут і зараз я, зокрема, взяв у нього», - додав Ковальов.
Директорка видавництва «Кліо» і видавець книжок Овсієнка Віра Соловйова згадала, що покійний любив чорнобривці й завжди мав у кишені напоготові насіння цих квітів. За її словами, десь у старому місті Кам'янця-Подільського є галявина, де Овсієнко висіяв ці квіти.
Поховають Василя Овсієнка на Житомирщині поряд із його матір'ю.
Василь Овсієнко - український громадський діяч, член Української Гельсінкської групи, політв'язень радянських концтаборів, історик дисидентського руху, співробітник Харківської правозахисної групи. Народився у селі Ставки на Житомирщині 8 квітня 1949 року. Закінчив філологічний факультет КНУ ім. Т.Г. Шевченка у 1972 році. Тричі заарештований, зокрема, за звинуваченнями у проведенні антирадянської агітації та пропаганди. Пройшов табори у Мордовії та Пермській області з 1973 по 1988 рр.
Овсієнко увійшов до Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінкської Спілки у вересні 1988 р., наступного року став головою Житомирської філії УГС. З червня 1998 р. - координатор програми Харківської правозахисної групи, де працював над біографічними довідками та інтерв'ю з колишніми політв'язнями.
