Нещодавно у Києві перейменували ще 14 міських об’єктів, назви яких пов’язані з росією та її сателітами.

Серед них нову назву одержала також вулиця російського народного героя Кузьми Мініна у Дніпровському районі столиці. Вона виникла у середині XX сторіччя в центрі житлового масиву Соцмісто — першого на лівобережжі Києва. Про це розповідає "Вечірній Київ".

У липні 2023 року вулиця одержала нову назву на честь українського історика, генеалога, джерелознавця та видавця Олександра Лазаревського (1834-1902).

Він народився 20 червня у селі Гирівка (нині — село Шевченкове), Конотопського повіту на Сумщині. За свідченням дослідників його біографії, він походив з козацько-старшинського роду Лазаревських, що мали прізвище Лазоренко. Один з його пращурів, наприкінці XVII століття Степан Лазоренко змінив прізвище на Лазаревський.

Згодом його онук Матвій (батько Олександра) був затверджений у дворянстві, служив у судовій системі та мав цивільний чин 9-го класу титулярного радника. Був одружений з правнучкою сотника Леонтія Лащинського — Опанасією — майбутньою матір’ю Олександра Лазаревського.

Майбутній історик здобув першу освіту у повітовому училищі в Конотопі та в другій Санкт-Петербурзькій чоловічій гімназії. Далі продовжив навчання на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету.

Ще у роки навчання почав публікувати свої перші праці у наукових часописах, а у 1858 році підготував комплексне видання «Указатель источников для изучения Малороссийского края». Видання складалося з 550 публікацій, що стосувалися українознавчої проблематики та побачили світ за два з половиною століття — від початку XVII століття.

У роки навчання молодий чоловік знайомиться з Тарасом Шевченком, який на той час повернувся із заслання до Санкт-Петербурга. Протягом певного часу Кобзар мешкав на квартирі старшого брата Олександра — Михайла Лазаревського. Періодично там відбувалися обіди з бесідами на теми культурного та громадського життя.

«Кобзар» із дарчим написом Т. Шевченка Олександру Лазаревському.

Згодом Олександра Лазаревський згадуватиме ці зустрічі:

« …Частенько Тарас Григорович приходив на обід з аркушиком паперу в руці; це були які-небудь нові його вірші, написані на звороті пробного його ж офорту. От цей аркушик він і віддавав звичайно одному з «хлопців» для переписування, лишаючи їм за працю свій автограф».

Популярні новини зараз

Шахрайка виманила майже ₴1 мільйон у сімей полонених за нібито "прискорення обміну"

Викрито групу шахраїв, які брали мільйонні кредити у банках під "агробізнес"

Німецька міністерка привезла в Київ «зимову допомогу»

Заступника голови та суддів Київського апеляційного суду затримано на хабарі у справі "Мотор Січ", — ЗМІ

Показати ще

Дружба з Кобзарем мала великий вплив на формування демократичних поглядів Олександра. В останні роки життя він доглядав хворого поета, а після його смерті супроводжував труну з його тілом до України.

Також Олександр Лазаревський збирав біографічні матеріали про Тараса Шевченка, опублікувавши їх разом зі спільним спогадами про спілкування з ним та про останні дні його життя.

Олександр Лазаревський з дружиною Ганною та дітьми

У 1865 році Олександр бере шлюб з Катериною Лащинською -далекою родичкою по лінії його матері. У подружжя невдовзі з’явилися двоє дітей: донька Ганна та син Борис. Однак родинне щастя тривало недовго, за 6 років молода дружина тяжко захворіла на сухоти та невдовзі померла.

У червні 1876 року Олександр бере другий шлюб з донькою відставного поручика Ганною Шрамченко, молодшою за нього на 18 років. Шлюб виявився неймовірно щасливим, у подружжя народилося ще двоє дітей: син Гліб та донька Катерина.

Ще одним цікавим фактом з біографії Олександра Лазаревського є те, що за історичним фахом він ніколи не працював, залишаючи передусім державним службовцем. Однак, попри свою зайнятість завжди заходив час для ґрунтовних досліджень, підготовки монографій, статей, документальних збірок.

Музей Олександра Лазаревського в Конопопі.

Сьогодні фахівцям вдалося зібрати та дослідити понад 500 його опублікованих праць. Відомий вчений започаткував в Україні нові напрями історичних досліджень — історичну бібліографію, історіографію, дипломатику та сфрагістику.

Майже до кінця життя Олександр Лазаревський служив у цивільних губернських установах і судах Чернігівщини, Полтавщини, Київщини. Дослужився до чину дійсного статського радника, що відповідало армійському чину генерал-майора.

Водночас він був одним із найактивніших членів Історичного товариства Нестора-літописця й одним зі співзасновників і найплідніших авторів часопису «Київська давнина» — провідного наукового видання, навколо якого гуртувалася українська інтелігенція.

Помер Олександр Лазаревський 13 квітня 1902 року у Києві. Похований у рідному селі Гирівці, де розташовувався родинний маєток, будівлі якого Лазаревські віддали під безплатну школу для дітей селян.

Величезний архів історика, де містяться багато унікальних документів козацьких часів, зберігається в Інституті рукопису НБУВ імені Володимира Вернадського.

У грудні 2019 року на вулиці на вулиці Володимирській, 15 з’явилася меморіальна дошка, присвячена Олександру Лазаревському.