Столиця поповнилась вулицею у Дніпровському районі на честь відомого історика та книговидавця Олександра Лазаревського

Нещодавно у Києві перейменували ще 14 міських об’єктів, назви яких пов’язані з росією та її сателітами.

Серед них нову назву одержала також вулиця російського народного героя Кузьми Мініна у Дніпровському районі столиці. Вона виникла у середині XX сторіччя в центрі житлового масиву Соцмісто — першого на лівобережжі Києва. Про це розповідає "Вечірній Київ".

У липні 2023 року вулиця одержала нову назву на честь українського історика, генеалога, джерелознавця та видавця Олександра Лазаревського (1834-1902).

Він народився 20 червня у селі Гирівка (нині — село Шевченкове), Конотопського повіту на Сумщині. За свідченням дослідників його біографії, він походив з козацько-старшинського роду Лазаревських, що мали прізвище Лазоренко. Один з його пращурів, наприкінці XVII століття Степан Лазоренко змінив прізвище на Лазаревський.

Згодом його онук Матвій (батько Олександра) був затверджений у дворянстві, служив у судовій системі та мав цивільний чин 9-го класу титулярного радника. Був одружений з правнучкою сотника Леонтія Лащинського — Опанасією — майбутньою матір’ю Олександра Лазаревського.

Майбутній історик здобув першу освіту у повітовому училищі в Конотопі та в другій Санкт-Петербурзькій чоловічій гімназії. Далі продовжив навчання на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету.

Ще у роки навчання почав публікувати свої перші праці у наукових часописах, а у 1858 році підготував комплексне видання «Указатель источников для изучения Малороссийского края». Видання складалося з 550 публікацій, що стосувалися українознавчої проблематики та побачили світ за два з половиною століття — від початку XVII століття.

У роки навчання молодий чоловік знайомиться з Тарасом Шевченком, який на той час повернувся із заслання до Санкт-Петербурга. Протягом певного часу Кобзар мешкав на квартирі старшого брата Олександра — Михайла Лазаревського. Періодично там відбувалися обіди з бесідами на теми культурного та громадського життя.

Згодом Олександра Лазаревський згадуватиме ці зустрічі:

« …Частенько Тарас Григорович приходив на обід з аркушиком паперу в руці; це були які-небудь нові його вірші, написані на звороті пробного його ж офорту. От цей аркушик він і віддавав звичайно одному з «хлопців» для переписування, лишаючи їм за працю свій автограф».

Дружба з Кобзарем мала великий вплив на формування демократичних поглядів Олександра. В останні роки життя він доглядав хворого поета, а після його смерті супроводжував труну з його тілом до України.

Також Олександр Лазаревський збирав біографічні матеріали про Тараса Шевченка, опублікувавши їх разом зі спільним спогадами про спілкування з ним та про останні дні його життя.

У 1865 році Олександр бере шлюб з Катериною Лащинською -далекою родичкою по лінії його матері. У подружжя невдовзі з’явилися двоє дітей: донька Ганна та син Борис. Однак родинне щастя тривало недовго, за 6 років молода дружина тяжко захворіла на сухоти та невдовзі померла.

У червні 1876 року Олександр бере другий шлюб з донькою відставного поручика Ганною Шрамченко, молодшою за нього на 18 років. Шлюб виявився неймовірно щасливим, у подружжя народилося ще двоє дітей: син Гліб та донька Катерина.

Ще одним цікавим фактом з біографії Олександра Лазаревського є те, що за історичним фахом він ніколи не працював, залишаючи передусім державним службовцем. Однак, попри свою зайнятість завжди заходив час для ґрунтовних досліджень, підготовки монографій, статей, документальних збірок.

Сьогодні фахівцям вдалося зібрати та дослідити понад 500 його опублікованих праць. Відомий вчений започаткував в Україні нові напрями історичних досліджень — історичну бібліографію, історіографію, дипломатику та сфрагістику.

Майже до кінця життя Олександр Лазаревський служив у цивільних губернських установах і судах Чернігівщини, Полтавщини, Київщини. Дослужився до чину дійсного статського радника, що відповідало армійському чину генерал-майора.

Водночас він був одним із найактивніших членів Історичного товариства Нестора-літописця й одним зі співзасновників і найплідніших авторів часопису «Київська давнина» — провідного наукового видання, навколо якого гуртувалася українська інтелігенція.

Помер Олександр Лазаревський 13 квітня 1902 року у Києві. Похований у рідному селі Гирівці, де розташовувався родинний маєток, будівлі якого Лазаревські віддали під безплатну школу для дітей селян.

Величезний архів історика, де містяться багато унікальних документів козацьких часів, зберігається в Інституті рукопису НБУВ імені Володимира Вернадського.

У грудні 2019 року на вулиці на вулиці Володимирській, 15 з’явилася меморіальна дошка, присвячена Олександру Лазаревському.