Український політик, народний депутат 8 скликання Владислав Голуб розповів в інтерв’ю Gazeta.ua про роль України у геополітиці, загрози військового вторгнення, відкриття ринку землі та питання продовольчої безпеки.
16 червня відбудеться особиста зустріч президентів Сполучених Штатів та Росії. Однією з тем розмови стане Україна. Чи нормально, що ситуацію в нашій країні планують обговорювати без представництва нашої держави?
Звичайно, цей факт пригнічує, що про нас з вами, про нашу державу говорять без нас. Але є чітка відповідь, чому так відбувається. На жаль, за 30 років Незалежності ми не стали сильним суб’єктом на зовнішньополітичній арені. Чи могли б ми, умовно, допустити, що про долю Сполучених Штатів будуть говорити без Сполучених Штатів? Звісно, ні. А про Україну, на жаль, говорять. І тут питання і до нас також.
Ми повинні розвивати нашу економіку, інституції, людський капітал. Повинні бути сильними, щоб до нас дослухалися. Це довгий і складний процес, але цілком можливий.
Прикро бачити, що чинна влада з одного боку заявляє, що ми хочемо в НАТО, що нам потрібна співпраця з МВФ, що ми готові просувати реформи для змін в державі, а водночас своїми діями дискредитує ці реформи та знищує вже проведені. Представники влади на телеефірах кажуть, що нам не потрібна співпраця з нашими західними партнерами, ми і самі все зможемо зробити. Зокрема, такі висловлювання звучать щодо співпраці з міжнародними фінансовими організаціями. Зрозуміло, ми не стаємо від таких дій “суб’єктом”.
Перед зустріччю Байдена з Путіним хоча б на рівні телефонного дзвінка має бути консультація Вашингтона з Києвом. Побачимо, наскільки ми змогли донести нашу позицію, щоб нам повірили. Бо часто ми багато говорима, а на діях показуємо зовсім інше.
Чого ви особисто очікуєте від перемовин у Швейцарії? Чи вдасться Байдену домовитися з Путіним?
Є Крим, територія нашої держави, яку визнав анексованою весь світ. Є так зване ОРДЛО – агресія Російської Федерації на тимчасово окупованій території терористичними організаціями ЛНР і ДНР. Все, що може зробити Путін – просто забратися з нашої території. І я сподіваюсь, що це йому донесе Байден.
Важливо, щоб Україна не стала розмінною монетою в рамках великих геополітичних ігор. Я за це сильно хвилююся. Багато залежить від нас самих. Але, на жаль, ми нічого не робимо, щоб посилювати нашу геополітичну суб’єктність.
Я не вірю, що з Путіним можна про щось домовитись. Він може вам в очі казати одне, а завтра – зовсім інше. Згадайте фільм московських пропагандистів про окупацію Криму. У ньому Путін спочатку каже, що “зеленые человечки” – це місцева самооборона, “нас там нет и не было”. А далі в цьому ж фільмі підтверджує: так, це були регулярні російські війська. Він постійно бреше і не дотримується взятих на себе зобов’язань.
Який ваш прогноз щодо Північного Потоку-2? Чому не вдалося дотиснути західних партнерів з цього питання на користь України?
Будівництво російського газопроводу в обхід України можна і потрібно зупиняти виключно через механізм санкційний. На жаль, іншого механізму наразі не існує. Коли працювали санкції США, цей проект призупинявся. Але щоб ми могли і надалі доносити цю позицію до наших західних партнерів, і щоб сама Європа розуміла її, щоб Сполучені Штати накладали санкції, то для цього ми повинні показувати, що віримо в ті демократичні принципи, в які вірять і Європа, і США. Ми, на жаль, інколи робимо інші речі. Тому якщо Північний Потік-2 запустять, це буде серйозний удар по нашій геополітиці й економіці. Путін колись просто взірвав Туркменську трубу, і на цьому все закінчилось. Не виключаю, що такий же сценарій він може готувати і для України.
Чи не здається вам, що на фоні чергового політичного загострення в Білорусі та засудження Україною дій Лукашенка, ситуація для нас значно погіршується?
В одному з сіл Київщини відкрили пам’ятну дошку військовому Валентину Льодовому
В Київській області засуджено особу, що незаконно переправляла ухилянтів через кордон
У Чорнобильській зоні звірі потрапили на світлини фотопасток
Київрада тимчасово зняла ДПТ із паркінгом біля Пейзажної алеї після резонансу
Можливо, наші відносини з Білоруссю тимчасово погіршаться. Але ми не повинні жертвувати людськими цінностями заради підтримки відносин з диктатором. Лукашенко – диктатор, без сумніву. По-друге, він не є легітимним президентом: його ніхто не визнає, крім його друга Путіна. Свобода та права людини – це основна цінність в моїй парадигмі мислення. Це основа, на якій можливо побудувати дійсно справедливе суспільство. У Білорусі слова “свобода” не існує, й останні події, коли був посаджений літак Ryanair, це підтверджують. Ми не повинні бути залежні від ситуації в іншій країні. Маємо будувати свою державу так, як хочемо. Банальний приклад: Україна довгий час сиділа на “газовій голці” від Росії, і нинішня ситуація з нашою газово-транспортною системою стала результатом того, що ми не диверсифікували постачальників газу, не проводили модернізацію. Ми “шарахались” зі сторони в сторону у нашому геополітичному вимірі, втрачали час. Тому ми повинні будувати власну країну, де будуть дотримані свободи, де буде демократичне суспільство, де будуть вільні вибори. Щоб у нас не призначали президента, як в Росії, або щоб вибори не заміняли фейком, як у Білорусії в серпні минулого року.
Як, по-вашому, розгортатимуться події в Мінську? Чи можливий наступ російський військ з території нашого північного сусіда?
Поки президентом РФ є Путін, загроза російської агресії буде залишатись. І тут питання не в наших відносинах з Білоруссю, тут питання владної верхівки в Росії.
Ви народний обранець парламенту 8-го скликання від аграрного регіону – Черкащини. Як ви та люди в області ставляться до запровадження в Україні з 1 липня ринку землі?
Вкрай негативно люди відносяться. Пояснення просте. Я за першою освітою юрист. Згідно Конституції України, чітко передбачено, що власником землі є народ України, і земля є найбільша цінність. Нам обіцяли народовладдя, але ніхто у народу не запитав, як він бачить ринок землі. Чи повинен він бути? Так. Але не в тій формі, і не такий, як прийняла чинна влада.
Як би я бачив розвиток цієї історії? Перше, безумовно, має бути референдум. Друге – це державна допомога фермерським господарствам. Простий приклад: в Україні є приблизно 35 тисяч фермерів. У сусідній Польщі – півтора мільйона фермерів. Чому так? Тому, що там держава допомагає. Запроваджуючи ринок землі, ми маємо орієнтуватися на захист людини, її власності, на допомогу фермерству.
Ніхто зараз не думає про продовольчу безпеку. А це може бути дуже велика проблема. Бо при тій формулі, яку влада зараз запропонувала, скоріш за все, всю землю скуплять наші аграрні олігархи, які насправді її просто виснажують.
Тому я вважаю, що це помилковий шлях, і я б дуже сильно хотів, щоб влада, народні обранці зрозуміли свою помилку і виправили її. Ми маємо побудувати “аграрне суспільство”, засноване на фермерстві та на допомозі держави: безвідсоткові кредити, допомога на придбання техніки тощо. Ось така повинна бути модель, а не той абсурд, який прийняла влада. Тому, я переконаний, що українське суспільство повинне дати відповідь владі, і не допустити імплементацію тієї моделі, яка була прийнята.
Чому влада всупереч суспільній позиції та аргументам експертів все ж вирішила піти на такий непопулярний крок?
Я не є представником влади, мені важко коментувати їх думки. Можливо, мова йшла про якісь домовленості на рівні влади і великого аграрного лобі. Бо при тій моделі ринку землі, яку вони хочуть запустити, виграє не український народ, не звичайний українець і навіть не фермер, а великі аграрні компанії та олігархи. Експертів, науковців ніхто не залучав. А чи повинне бути при запровадженні ринку землі наукове обгрунтування, наприклад, як треба землю обробляти? Бо земля – це ресурс, який виснажується. Можливо, потрібно було б ввести зобов’язання на сівозміни. От уявіть, приїде сюди умовний іноземець, якому доля українця байдужа, він просто буде максимально “вижимати” все, що зможе з чорнозему, поки користь для нього не закінчиться. Можливо, тому не були залучені ні експертні, ні наукові кола. Напевно, було якесь інше “коло”.
Як загалом змінилася ситуація в регіоні за два роки правління Володимира Зеленського та його команди?
На Черкащині за цей час ми мали сім губернаторів. П’ять повноцінних і два виконуючих обов’язки. Думаю, це достатньо красномовна відповідь. Я не буду “огульним критиканом”. У чомусь ситуація дійсно покращується. Зокрема, щодо ремонту доріг. Інше питання – їх вартість і якість. Але чи змінилося на краще життя селянина чи жителя міста на Черкащині? Я особисто таких змін не бачу. Більш того, спілкуючись з людьми, ми бачимо, що стає жити гірше. Я хочу, щоб земляки не мусили шукати кращої долі за кордоном
Завершення “епохи бідності”, яке обіцяв президент, черкащани відчули на собі?
Щоб подолати бідність, потрібно розвивати економіку і долати корупцію, розбудовувати чесне правосуддя. Я думаю, цього не тільки черкащани, але і все українське суспільство не бачить. Є такий жарт: ніхто не знав, що кінець епохи бідності означає початок епохи виживання.
Після того, як Олександр Скічко склав депутатський мандат і перейшов у виконавчу владу, рідний вам 197 мажоритарний округ звільнився, в жовтні відбудуться проміжні вибори. Чого очікуєте від кампанії на цьому окрузі?
Я дуже хочу, аби на округ не повернулася слава, яку він мав 2012 року. Тоді він був одним із п’яти проблемних: там “їли” протоколи, а “Беркут” просто виносив виборчі бюлетені і документацію з ОВК. А що бентежить найбільше – можливість повторення подій нинішнього року на 87-му окрузі на Прикарпатті, коли масові фальсифікації йшли поряд з використанням адмінресурсу. Я б хотів, щоб усі зацікавлені гравці зробили так, щоб ця кампанія була взірцем законності і демократичності.
Згідно даних соціологічих опитувань, ви – один з найрейтинговіших політиків в області. Плануєте балотуватися?
Це питання я зараз чую по декілька разів на день. Хотів би наголосити на такому: для мене мандат народного депутата і влада взагалі не є самоціллю. Це – інструмент для зміни життя на краще. Інакше я, напевно, вже б погодився на пропозиції, які від чинної влади лунали в мій бік. Я активно працюю на цьому окрузі всі сім років, з моменту свого обрання 2014-го, я його ніколи не полишав. Мені невідомо жодного села, міста чи громади, де б я і моя команда не зробили декілька соціально важливих проектів. Ми суттєво допомагли освітнім закладам: не залишилось жодної сільської школи, де б не замінили вікон і дверей. Ми активно допомагаємо медичним закладам, ФАПам, центральним районним лікарням. Наприклад, Золотоніська центральна районна лікарня є однією з найсучасніших районних лікарень. Не було жодного села, де б ми не допомогли. Чи є вибори, чи немає, я звик з людьми вирішувати якісь їх базові проблеми, де я можу бути ефективним. Чи буду я балотуватися? До офіційного початку кампанії ще достатньо багато часу. Почнеться вона 1 вересня, час для прийняття остаточних рішень у мене ще є. Одне можу точно ствердно сказати: попри те, чи буду я балотуватися, чи ні, рідну Черкащину ніколи не залишу. І де б я не знаходився, завжди буду все робити, щоб змінювати на краще життя черкащан.
